Проблема честі та зради (за повістю «Захар Беркут»)

У повісті Івана Франка «Захар Беркут» змальовано яскраві образи захисників рідної землі від татаро-монгольських завойовників, а також показано тих, хто її зраджував. На початку твору ми дізнаємося, що син громадського ватажка Захара Беркута, Максим, потрапив у полон. Мужньо бився з монголами тухольський герой, але «силою і підступом узяли його, закували в залізні пута».

Автор протиставляє Максимові боярина Тугара Вовка, який зрадив свій край і почав служити монголам. Він гірший за ворога, бо залишити свою землю і свій народ у біді – найганебніше в людському житті. Навіть його дочка, Мирослава, не підтримує батька, усвідомивши справедливий характер боротьби тухольців. Дівчина допомагає співвітчизникам і відмовляється від права називатися боярською дочкою, кажучи: «Тепер я не можу вважати його батьком, бо не хочу зраджувати свого краю». Її поведінка в монгольському таборі, піклування про Максима викликає в нас симпатію.

Мирослава смілива і в той же час ніжна дівчина. Заради свого кохання до молодого тухольця вона готова на самопожертву, аби визволити його з неволі, тому

і пропонує золотий перстень, з яким він міг би пройти монгольську варту.

Боярська дочка намагається підтримати в Максимові віру в життя, вселити йому надію на визволення. Мирослава також внесла свою частку в підготовку розгрому монголів, порадивши тухольцям виготовити смертоносну зброю для ворогів – метавки.

Максим Беркуту полоні поводив себе мужньо і гідно. З радістю сприймає він повідомлення про те, що тухольці оточили монголів, і з гідністю патріота відповідає зрадникові, що «тухольці будуть битися до останнього», але не пустять ворога в гори. Говорить, що він не хоче рятувати свого життя ціною зради.

Автор засуджує ганебний вчинок Тугара Вовка, який, знаючи батьківські почуття Захара, пропонує йому зберегти життя синові за те, щоб тухольці випустили монгольську силу з долини. Нелегко було старому громадянинові прийняти страшне рішення шодо власної дитини, але «міняти одного хлопця за руїну наших сусідів, це була б ганьба, була б зрада».

Отже, зображуючи підступні вчинки боярина Тугара Вовка, Іван Франко засуджує зраду рідного народу як найтяжчий, непрощенний гріх. Такі герої, як Максим, Мирослава, Захар Беркут, викликають у нас захоплення, бо їм притаманні найкращі риси вдачі: мужність, чесність, порядність, почуття людської гідності, любов до своєї землі.






Роль митця у суспільстві.
Проблема честі та зради (за повістю «Захар Беркут»)