Образ Євгенія Рафаловича представника покривджених у повісті Івана Франка “Перехресні стежки”
Іван Франко у своїй творчості часто звертався до зображення селян і робітників, які через об’єктивні і суб’єктивні причини ставали провідниками народних заворушень. У повісті “Перехресні стежки” письменник виписав образ інтелігента, головною метою якого було покласти своє життя на жертовник щастя людського.
Саме з цією метою адвокат Євгеній Рафалович після закінчення університету приїжджає в невеличке повітове містечко працювати на благо селян. І сама повість розпочинається сценою успішного закінчення захисту адвокатом
Хоч “матадори” міста, в якому жив і працював Рафалович, м’яко натякали, що ніяких заворушень не потрібно в повіті, однак адвокат повів свою справу рішучо і безкомпромісно.
Рафалович боляче сприймав контрасти, що впадали в око при порівнянні життя людей в хаті і в кам’яниці. Він бачив причини страшного
Ця праця стала для нього справою життя, заради якої він приніс у жертву навіть особисте щастя.
Рафалович вирішив спочатку поліпшити економічне становище селян, поширити їхню економічну організацію, а потім вчити їх політичної свідомості.
Подання скарг до прокуратури і надсилання статей до газети нічого не дали, і Рафалович вирішив організувати селян на масові виступи проти своїх визискувачів. Розгортаючи політичну діяльність на селі, адвокат “мав таке почуття, що підсаджує свої плечі під високу і важку кам’яну гору з наміром зрушити її з місця. Він знав, що се праця страшенна, довга і важка, але сказав собі в душі: “Все одно! Мушу двигнути!”
Рафалович вирішив провести селян через життєву школу, вирішуючи проблему в комплексі: розвивати людей одночасно і економічно, і політично, і власне просвітительськими методами. Євгеній прагнув розвинути в народі почуття солідарності. Але це страшенно важко. Прикладом цьому може служити зустріч із селянином, який заблукав у лісі і не міг потрапити до свого села. Ця зустріч набула в голові Рафаловича символічного значення: “Чи ж се не символ усього нашого народа?” А слова адвоката: “Хто то вкаже тобі дорогу, хто підведе тебе, мій бідний народе?” становлять ідейну основу повісті.
Щоб рельєфніше, драматичніше зобразити діяльність головного героя, автор повісті вводить у твір любовну сюжетну лінію. Виявляється, що вже десять років Рафалович носить у серці “незагоєну рану”. Сталося розлучення Євгенія із своєю коханою Регіною Твардовською. Рафалович дізнався про примусове одруження його коханої з якимось чоловіком. Після тяжких страждань Євгеній поїхав в невелике місто, де окунувся в роботу. Він так і не одружився.
Рафалович не знав, що в місті, куди він переїхав працювати, і живе його колишня кохана, тепер уже жінка судового чиновника Стальського.
Сцени зустрічей Євгенія і Регіни пройняті глибокими емоціями і ліризмом. Рафалович хотів навіть забрати Регіну і клявся покинути політичну діяльність. Регіна повелася достойно: вона розуміла, що це лише порив адвоката і цим він собі лише зашкодить. І справді, сам Євгеній через мить каявся в сказаному.
Хоч Регіна вже давно жінка іншого чоловіка, вона весь час пам’ятала про свою велику любов і у відповідальний момент вирішила допомогти адвокату: віддати саквояжик із своїми коштовностями для орга-нізації політичної діяльності.
Незважаючи на численні перепони повітового начальства, Рафалович досяг мети – скликав віче. Але тут же організатор був схоплений за нібито ним вчинений злочин. Адвокат заспокоює всіх присутніх: “Не падайте духом! Робіть своє, щоб наші вороги не тішилися з нашого занепаду…”
Невдовзі адвокат був на свободі завдяки спростуванню злочинних фактів, і він подав заяву на скликання нового віча.
На цьому письменник закінчує повість, залишаючи сюжет відкритим, спрямованим на майбутнє. Бо зрозуміло: основні події розгортатимуться за межами цього твору.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)