Образ українського героя в творчості Івана Багряного
Справжнє прізвище – Лозов’яга. Народився в с. Куземин на Полтавщині (зараз Сумська область) у родині сільського муляра. Навчався у робітничій профтехшколі, потім – у Краснопільській художньо-керамічній. Вчителював. У 1926 р. вступив до Київського художнього інституту, але не отримав диплома як “політично неблагонадійний”. У 1932 р. “за контрреволюційну і націоналістичну діяльність” був відправлений на поселення до Далекого Сходу. Звідти спробував тікати, за що потрапив на три роки до табору. У1938 р. його знову арештовують, за відсутністю
Поет, прозаїк, публіцист. У 20-х роках входив до письменницьких організацій “Плуг”, МАРС. Розпочинав як поет (збірка “До меж заказаних”, 1929), відомий передусім як автор романів “Тигролови” (1944), “Сад Гетсиманський”
У поемі “Скелька” кріпак-заколотник Данило демонструє мужність, хитрість, організаторські здібності; риси характеру Ольги (“Розгром”) – моральний максималізм, сміливість, незалежність мислення й дій; у тексті “Людина біжить над прірвою” український Мересьєа – Максим Колот – кілька тижнів без їжі йде по снігу майже босоніж, отримує духовну перемогу над усіма мучителями; в “Саду Гетсиманському” Андрій Чумак проявляє нереальну витривалість”у в’язниці; протагоніста сатиричної поеми “Антон Біда – Герой труда” характеризує велич прошення ворогів. Героїв Багряного бояться їхні слідчі й охоронці – Многогрішного (“Тигролови”) – Медвин, Чумака – Сергєєв і наглядачі. Сміяна (“Маруся Богуславка”) – Сазонов.
Початок XX століття ознаменувався розвитком технології, революційним рухом у багатьох країнах, “сп’янінням” від глибини суспільних і світоглядних перетворень. У зв’язку з цим з неменшою гостротою стояла проблема лідерства, гідного проводу для української республіки. Багряний вірить у здатність людей, а не економічних чинників, впливати на хід історії. Сильні, сміливі особистості є “обранцями” Бога, з ними завжди благословення, сприяння, усмішка долі. У “Тигроловах” ця ідея виражена в низці прислів’їв, які прославляють ризик і силу: “Сміливі завжди мають щастя”; “Бог не без милості, козак не без щастя”. Саме “сміливі” є елітою, справжньою аристократією. Належність героїв Багряного до нової аристократії також базується на твердості їхніх переконань, оптимістичному настрої, видатних особистих якостях. Принципові тенденції побудови такого образу наявні вже в ранній поемі “Скелька”. У центрі всіх художніх колізій – лідер, якого відрізняє непересічна вдача і зв’язок із традицією – він нащадок старої еліти:
Данило був-так ніби отаман;
Хоч молодий, але розумний, смілий.
Він виглядить, як справжній син козачий. .
Так часто марив він серед липкої мли –
Як встане слава, й бій кривавий гряне,
І блисне меч…
Гей, сили в нім гули, –
Недаром же батьки колись були
У Гадяцькому полку чотарями.
У зрілій творчості письменника схема центрального персонажа лишається майже без змін. Неоаристократ Андрій Чумак із “Саду Гетсиманського” підтримує свій безумовний авторитет перевагою над охоронцями і енкаведистами та глибиною впливу на людей. Надлюдська природа нової раси панів проявляється в перемозі над світом природи (“Тигролови”), власними ілюзіями (“Огненне коло”), а також у перемозі над іншими націями: росіянами (“Тигролови” і “Сад Гетсиманський”), італійцями (“Людина біжить над прірвою”) й німцями (“Розгром”, “Огненне коло”). Попри всю неоднозначність багрянівської версії українських провідників, вона може прислужитися при створенні національної аристократії, без якої неможливі розбудова й збереження вітчизняної культури.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)