Образ українського героя в творчості Багряного
Однією з найопуклішнх особливостей багрянівських текстів є образ українського героя, котрий зазвичай є центральним персонажем даного твору. Головною причиною культивування образу сильної особистості вважаємо історіософські пошуки письменника. Потоптання національної революції, знищення творчої еліти революційного покоління, поразка Повстанської армії в Другій світовій війні ставить Багряного перед проблемою «неісторичності»
своєї нації, її керованості обставинами. Автор наголошує, що історію творять особливі люди разом із своїм
Сильні, непересічні особистості відрізняються надлюдськими рисами:
феноменальним ресурсом організму і всебічною обдарованістю – пам’яттю, інтелектом, моральною твердістю. Цей образ наближається до романтичного поняття генія або героя: «Що значить неможливо? Як не існувало й поняття не вмію. Він з школярських років полюбив англійську, кимсь розказану йому, відповідь на запитання – чи вмієте грати
У поемі «Скелька» кріпак-заколотник Данило демонструє мужність, хитрість, організаторські здібності; риси характеру Ольги («Розгром») – моральний максималізм, сміливість, незалежність мислення й дій; у тексті «Людина біжить над прірвою» український Мересьєв – Максим Колот – кілька тижнів без їжі йде по снігу майже босоніж, отримує духовну перемогу над усіма мучителями; в «Саду Гетсиманському» Андрій Чумак проявляє нереальну витривалість у в’язниці; протагоніста сатиричної поеми «Антон Біда»
– Герой труда» характеризує велич прощення ворогів. Героїв Багряного бояться їхні слідчі й охоронці – Многогрішного («Тигролови») – Медвин,
Чумака – Сергеєв і наглядачі, Сміяна («Маруся Богуславка»)- Сазонов.
Початок XX століття ознаменувався розвитком технології, революційним рухом у багатьох країнах, «сп’янінням» від глибини суспільних і світоглядних перетворень. У зв’язку з цим з неменшою гостротою стояла проблема лідерства, гідного проводу для української республіки. Багряний вірить у здатність людей, а не економічних чинників, впливати на хід історії. Сильні, сміливі особистості є «обранцями» Бога, з ними завжди благословення, сприяння, усмішка долі.
У «Тигроловах» ця ідея виражена в низці прислів’їв, які прославляють ризик і силу: «Сміливі завжди мають щастя»: «Бог не без милості, козак не без щастя». Саме «сміливі» є елітою, справжньою аристократією. Належність героїв Багряного до нової аристократії також базується на твердості їхніх переконань, оптимістичному настрої, видатних особистих якостях.
Принципові тенденції побудови такого образу наявні вже в ранній поемі «Скелька». У центрі всіх художніх колізій – лідер, якого відрізняє непересічна вдача і зв’язок із традицією – він нащадок старої еліти:
Данило був так ніби отаман;
Хоч молодий, але розумний, смілий.
Він виглядить, як справжній син козачий.
Так часто марив він серед липкої мли –
Як встане слава, й бій кривавий гряне,
І блисне меч…
Гей, сили в нім гули, –
Недаром же батьки колись були
У Галицькому полку чотарями.
У зрілій творчості письменника схема центрального персонажа лишається майже без змін. Неоаристократ Андрій Чумак із «Саду Гетсиманського» підтримує свій безумовний авторитет перевагою над охоронцями і енкаведистами та глибиною впливу на людей.
Надлюдська природа нової раси панів проявляється в перемозі над світом природи («Тигролови»), власними ілюзіями («Огненне коло»), а також у перемозі над іншими націями: росіянами («Тигролови» і «Сад Гетсиманський»), італійцями («Людина біжить над прірвою») й німцями («Розгром», «Огненне коло».
Попри всю неоднозначність багрянівської версії українських провідників, вона може прислужитися при створенні національної аристократії, без якої неможливі розбудова й збереження вітчизняної культури.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)