Образ Петра Першого у романі “Петро Перший” Толстого А. Н
Як було сказано вище, “Петро Перший” – історичний роман. Тема його – зображення Росії епохи Петра. Ідея роману – позитивна оцінка характеру і діяльності царя-реформатора. Отже, Петро є головним героєм роману.
Сюжет твору побудований на описі життя головного героя з ран його дитинства до перших перемог російської армії в Прибалтиці на початку Північної війни(остання чверть XVІІ століття і початок XVІІІ століття). Толстой планував створити роман в трьох книгах. У першій він детально малює дитинство і ранню молодість царя на тлі
Друга книга показує реформаторську діяльність молодого царя і початок Північної війни. Тут автор особлива увага приділяє Нарвській битві 1700 року, яка зіграла найважливішу роль в подальшій історії Росії. Образлива поразка під Нарвой змусила Петра гранично напружити власні сили і сили усієї країни для того, щоб врешті-решт перемогти Швецію в Північній війні(1721).
Події другої книги закінчуються першими маленькими, але такими важливими для Петра перемогами над шведськими
У третій книзі письменник хотів показати Петра – зрілого державного діяча, чудового полководця, мудрою чоло століття, незважаючи на усі його особисті недоліки. Проте Толстой не встиг написати цю книгу, і про його задуми можна судити тільки по попередніх планах і нарисах. Таким чином, письменник детально зображував тільки дитинство і юність Петра, але вже в цих двох книгах зумів створити складний і цікавий образ головного героя.
Образ Петра складається у романі поступово на тлі найважливіших історичних подій кінця XVІІ століття. Толстой зображує сонну, убогу, неповоротку допетровську Русь, над якою висять “столітні сутінки – убогість, холопство, бездолля”(1,2, 1). Письменник показує, як народжуються і переплітаються особисті і соціально-історичні мотиви вчинків майбутнього царя. У душі Петра з’являється і зміцнюється неприйняття старого російського життєвого, старих порядків устрою.
Спочатку владолюбна сестра Софья втілює для нього старозавітну Росію, і Петро вимушений боротися з сестрою буквально не на життя, а на смерть. Поступово страх за своє життя в душі Петра переростає в усвідомлену ненависть не до окремих людей, але взагалі до старих порядків.
У цій еволюції важливі декілька епізодів, наприклад, сцена в Архангельську, коли Петро відвідує іноземний торговий корабель: “Вже до того жалюгідні показалися доморобні карбаси, коли пропливали повз високі борти кораблів… Соромно! Усе це відчули: і бояри, що спохмурніли, і люб’язні іноземці на березі, і капітани, і що вишикувалися на шканцях закоренілі, обвітрені океаном моряки.”. (1, 5, 15).
Після повернення з Архангельська Петро вирішує, що повинен ближче познайомитися з Європою, і тому вирушає туди під ім’ям Петра Алексєєва у свиті Великого посольства. Він хоче своїми очима побачити європейське життя і навчитися будувати кораблі.
Петро як государ описується порівняно з князем Голицыным(всесильним фаворитом царівни Софьи), з Карлом XІІ(шведським королем) і Серпнем Прекрасним(польським королем). Василь Голицын замислював державні реформи, розумів економічну необхідність виходу Росії до морів, але йому недостало волі, наполегливості, а може бути, і влада, щоб утілити в життя свої плани.
Петро не лише зрозумів веління часу – необхідність реформ, але і проявив у боротьбі за ці реформи увесь свій темперамент борця і одно тимчасове терпіння, таке характерне для російської людини. Цар не зупиняється ні перед чим, не шкодує ні себе, ні інших, але здійснює багато проектів, про які Голицын тільки мріяв, вигадуючи прожекти у своєму розкішному московському палаці(1,2,5).
Відмінною рисою шведського короля Толстой вважає поглинаюче усе прагнення до особистої слави. Мрією Карла є слава непереможного полководця, другого Цезаря(2, 2, 5). При цьому його мало турбує благополуччя власної країни : вона повинна дати засоби для ведення європейської війни, а усе інше не має для Карла ніякого значення. Від Карла XІІ Петра відрізняє високий патріотизм: в усіх справах росіянина царя простежується не стільки бажання особистої слави, скільки прагнення вивести Росію з “пітьми неуцтва і запустіння”.
Для цього Петро, ламаючи всякі традиції, займається будь-хто, навіть “чорною” роботою. Толстой зображує його у Воронежі на будівництві чергового корабля. Працюючи в кузні з майстром Жемовым, Петро виконує обов’язки підмайстра і незручно тягне лапу якоря, за що Жемов кричить на нього. Цар спокійно відноситься до цієї ситуації(у Росії учнів не лише лають останніми словами, але, буває, і б’ють) і ніяк не карає коваля, якого поважає за його майстерність і глибоке знання ковальського ремесла(2, 1, 10).
Польського короля Серпня письменник зображує як людину безвідповідальну, легковажну, вважаючу, що королівська влада дана йому для того, щоб він задовольняв усі свої бажання і примхи. Це виразно проявляється в образі життя Серпня і його двору під час Північної війни. Польський король колесить по своєму королівству, рятуючись від переслідування Карла XІІ, але думає тільки про бали і флірт з прекрасними дамами, серед яких виявилася і Санька Бровкина-Волкова(2, 3, 2).
Від Серпня Петра відрізняє надзвичайна особиста скромність і благородне переконання, що цар зобов’язаний служити своїй вітчизні, а не вітчизна – паную.
Петро у романі характеризується через відношення до своїх наближених. У людях його притягає вірність, жвавість розуму і характеру. уміння професійно робити свою справу. Найближчі друзі царя(Меншиков і Лефорт) мають ці якості. У Меншикове Петру подобаються ділова енергія, невтомність, веселість : “Спритний був, біс, моторний, вгадував думки: тільки кучері відлітали, – обернеться, кинеться і – зроблено. Незрозуміло, коли спав, – проведе долонею по пиці і, як вимитий, – веселий, ясноокий, смішливий”(1, 3, 4).
При цьому цар знає і недоліки свого “сердечного друга” – вороватость, хвалькуватість. У Лефорте Петро знайшов тактовного наставника і люб’язного друга, який ненав’язливо направляє діяльність молодого царя. У Архангельську після відвідування гостиного двору іноземних купців Петро вислуховує раду саме від Лефорта – відвоювати у Швеції балтійські землі: “Ти запитав мене, відповідаю: замахуйся на більше, а по малому – тільки кулак відіб’єш.”. (1, 5, 15)- учить Лефорт.
Під час бенкету, напередодні смерті, Лефорт будує прожекти перетворень в Росії, які абсолютно співпадають з планами самого Петра. Тому цар так важко переживає смерть Лефорта : “Іншого такого друга не буде. Радість – разом, турботи – разом. Думали одним розумом… Поганим був адміралом, а коштував цілого флоту”(2, 1, 5-6).
У романі описуються три історії любові головного героя. Толстой
(1 votes, average: 5,00 out of 5)