Образ П’єра Безухова у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”
Молодого П’єра Безухова Л. М. Толстой показує нам уперше в салоні Ганни Павлівни Шерер як явного порушника як громадського спокою, так і плавного плину вечора взагалі. Його від усіх у вітальні відрізняє розумний, спостережливий погляд. Саме він, а не величезний ріст або коричневий фрак вселяє Ганні Павлівні занепокоєння. П’єра привітають уклоном, як вітають людей самої нижчої ієрархії. Він незаконний син єкатерининського вельможі, графа Безухова, і пізніше його законний спадкоємець. Він через короткий час стає власником тисяч душ і мільйонів.
І робить це Толстой швидко, немов квапиться, немов йому необхідно створити своєму улюбленцеві такі умови, усередині яких життя стає неможливим. Судячи з непрямих авторських натяків, П’єру в момент появи в Петербурзі близько 21 року. Він неуважний, товстий і незграбний. На початку роману ще й гуляка. Його життя хаотичне й нерозумне.
Після скандалу, пов’язаного з невдалим викраденням її Курагіним, і незлагоди із князем Андрієм він єдиний, хто по-справжньому здатний зрозуміти її. Він добрий і вже тому заслуговує бути щасливим. Він мріє про славу. Він молодий, і тому слава йому необхідна. Він стріляється на дуелі й важко ранить кривдника. Він ще здатний до руйнівних і непередбачених вчинків. Він хоче вбити Наполеона. Але здається, серед своїх сумнівів, метань, невдач, багатства й безглуздої суєти він знайшов головне. Душу. Свою безсмертну душу. Її не можна замкнути або вбити. Платон Каратаєв, Соколик, ласкавий і ненав’язливий вчитель праведного і покійного життя. У нього П’єр Безухов сприйняв здатність підкорятися природному перебігу подій, здатність молитися і бути почутим. Граф Безухов так і залишився товстою, незграбною та неуважною людиною. Однак його внутрішнє життя стало іншим. Воно придбало якусь подвійність, поза релігійну значимість. І це несподіваним образом змінює життя. У столиці дивним образом чи то від модної недуги, чи то від модного лікування, як у мильній опері, за лаштунками вмирає графиня Елен Безухова. П’єр щасливо одружується з Наташею. Через ще сім років П’єр – видний суспільний діяч, батько сімейства. І він, і Наташа щиро й дуже сильно кохають один одного. Але про що вони думають, залишившись удвох? “Ти знаєш, про що я думаю? – сказала вона. – Про Платона Каратаєва. Як він? Схвалив би тебе тепер?”. І ми розуміємо, що період становлення і пошуків закінчився. Наступив час щирої духовної зрілості.
Що відбудеться з П’єром далі, ми не довідаємося ніколи. Для цього і був написаний у романі настільки щасливий епілог. Однак моральний аспект дозволяє судити про еволюції образа П’єра в наступній творчості Толстого: від Безухова до Левина в “Ганні Кареніної” і далі до Дмитра Нехлюдова з “Воскресіння”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)