Образ мужика у казці Михайла Салтикова-Щедріна “Повість про те, як один мужик двох генералів прогодував”
Образ мужика у казці Михайла Салтикова-Щедріна “Повість про те, як один мужик двох генералів прогодував”
Посеред класиків російського реалізму XІX століття Михайло Євграфович Салтиков-Щедрін займає місце неперевершеного митця слова у галузі соціально-політичної сатири. Він завжди був палким захисни ком інтересів пригніченого люду і викривачем капіталістів. Упродовж 1850-1880-х років голос геніального сатирика, “прокурора російського суспільного життя”, як його величали сучасники, гучно і гнівно звучав по всій країні, і надихав
Каральний сміх Щедріна не давав спокою представникам масового хижацтва – дворянству та буржуазії, які діяли під заступництвом правлячої політичної верхівки та у спільноті з нею. Вони виступають у казках то в звичайному соціальному образі поміщика (“Дикий поміщик”), генералів (“Повість про те, як один мужик двох генералів прогодував”), купця (“Вірний Трезор”), а частіше – в образах вовків, лисиць, яструбів.
У “Повісті про те, як один мужик двох генералів прогодував” засобами казкової фантастики Щедрін зображує, як джерелом
Під час небезпеки генерали виявили себе простими голодними чоловіками, а коли з’являється підлеглий – мужик, який повинен їм коритися у будь-яких обставинах, вони одразу відчули себе “начальника ми”. А мужик “почав перед ними діяти”.
З гіркою іронією зобразив сатирик рабську поведінку мужика перед генералами. Майстер на усі руки, чоловік-велетень, перед протестом якого, якщо він був би на нього здатен, не встояли б і генерали, спокійно підкорився своїм поневолювачам. Дав їм по десятку яблук, а собі взяв “одне кисле”. Сам же і мотузку зробив, щоб генерали тримали його вночі, прив’язаним до дерева. Він навіть ладен був дякувати генералам за те, що вони “мужицької його праці не цуралися”: “І почав мужик на бобах розводити, якби йому генералів порадувати за те, що вони його, дармоїда, жаліли і мужицької його праці не цуралися! І збудував він корабель – не корабель а таку посудину, щоб можна було океан-море переплисти аж до самої Подьячеської”. Генерали ще сумнівалися у ньому, боялися, щоб він їх не втопив. А у неосвіченого мужика навіть і думки такої не було. Він був певен у своїх силах. “Набрав мужик пуху лебединого і вислав ним днище човника. Вистеливши, поклав на днище генералів і, перехрестив шись, поплив”. Ось так ставилися раби до своїх хазяїв. Боялися зробити щось не так, хоча мали всі можливості. Важко собі уявити більш рельєфне зображення сили та слабкості російського селянства, яке знемагало під потрійним ярмом – чиновників, поміщиків та капіталістів.
Казки Салтикова-Щедріна були зброєю революційної сатири, завжди були засобами громадянського виховання людини та реформування життя на принципах соціальної справедливості та гуманізму.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)