Образ Миколи Ростова у романі Л. М. Толстого “Війна і мир”
Роман Л. М. Толстого “Війна і мир” – один із самих “густонаселених романів”, відомих світовій літературі. Кожна подія оповідання притягає до себе, подібно магніту, безліч імен, доль і осіб, величезна кількість історичних персонажів, десятки героїв, створених творчою фантазією автора. Слідом за Толстим ми йдемо і спускаємося в складний побут людського існування. Це дуже складна, різноманітна, що йде в нескінченний світ ідей реальність. Є особи дратівні, є герої, які викликають замилування, любов або ненависть, і серед них Микола Ростов
“Ескадрон, у якому служив Микола Ростов, розташований був у німецькому селі Зальценек”, – повідомляє Толстой. Складний світ військових взаємин Микола вишиковує за допомогою трьох головних для нього підстав: честь, достоїнство і вірність присязі. Він навіть
Недарма сивоволосий штаб-ротмістр перестерігає Ростова: “Запитаєте в Денисова, схоже це на що-небудь, щоб юнкер вимагав задоволення у полкового командира?”. І з’ясовує молодий Ростов, що честь полка у внутрішній ієрархії цінностей вище й дорожче честі особистої. “Я винуватий, навкруги винуватий!” – викликує він, коли усвідомлює це. На наших очах відбувається змужніння характеру. Рвучкий, чистий юнак перетворюється в захисника батьківщини, пов’язаного з товаришами по зброї корпоративним поняттям честі. Коли сюжетна логіка приводить Миколу на поле Шенграбенського бою, наступає “момент істини”. Ростов усвідомлює неможливість вбивства і смерті. “Не може бути, щоб вони хотіли вбити мене”, – думає він, тікаючи від французів. Він розгублений. Замість того щоб стріляти, він шпурляє в супротивника пістолетом. Він випробовує почуття “зайця, що тікає від. собак”. Його страх – це не страх перед ворогом. Їм володіє “почуття страху за своє щасливе молоде життя”. Миколу Ростова не відрізняють ні глибина розуму, властива, наприклад, князеві Андрієві, ні здатність глибоко мислити і переживати біль і сподівання людей, яка характерна для П’єра Безухова. Болконський справедливо бачить у ньому недалекого гусарського офіцера, той тип людей, що він особливо не любив. Автор називає його “простодушним”, і це саме те слово, яким можна виразити його внутрішню істоту.
Проста душа. Чесна й чимала. Полюбивши княгиню Мар’ю, він до кінця, до якоїсь межі розумності зберігає вірність Соні, який дав слово. Одружившись, він так само, як колись віддавався служінню батьківщині, віддався служінню своїй сім’ї і господарству. “Микола був хазяїн простий, – зауважує Толстой, – не любив нововведень… глузував з теоретичних творів про господарство. У нього перед очами був тільки один маєток, а не яка-небудь окрема частина його… І господарство Миколи приносило самі блискучі результати”. (Вища похвала графа Толстого). Автор неохоче прощається з Миколою Ростовим. Певні риси його характеру легко вгадуються в Костянтинові Левині з “Ганни Кареніної”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)