Образ Миколи Джері як втілення духовної сили українського
Час кріпацтва був для України важким і ганебним періодом її історії, увінчаної славним минулим. Волелюбний, працьовитий і талановитий народ страждав від гноблення, приниження, знущань та злиднів.
Знедоленому існуванню своїх співвітчизників-кріпаків присвятили найкращі твори видатні українські письменники, серед яких ім’я І. С. Нечуя-Левицького посідає особливе місце, бо він, змальовуючи та засуджуючи кріпацтво, вводить у свої оповідання, повісті та романи образ кріпака-бунтаря. Для тогочасної літератури це був новий крок у відтворенні
Саме такою є його повість «Микола Джеря», написана у 1876 році, в якій через образ головного героя письменник виразив настрої погнобленого селянства. Мені здасться, що І Нечуй-Левицький вклав у змалювання свого героя власну щиру любов до селян-співвітчизників, бо наділив його найчудовішими рисами, притаманними українцям.
Вже портретом письменник підкреслює, яка перед нами прекрасна людина: «Чорне волосся на голові, чорні рівні брови дуже виразно блищали… Запалене лице було гарне, але дуже молоде». Таким постає перед нами Микола Джеря – лагідний сільський
Нелегко йому ведеться на життєвому шляху, бо весь час його щастю суперечить найтяжче лихо: любов до Нимидори і ненависть до осавули, народження дитини і свавілля того ж панського посіпаки. Микола усвідомлює нерівність сил, але все ж іде на відкритий конфлікт з паном і осавулою; навіть церковна проповідь рабської покори та всетерпіння не можуть його зупинити!
Рятуючись від солдатчини, Джеря разом із своїми односельцями покидає рідне село, але перед цим мститься панові за численні кривдження. Сподівання на краще житія приводять його на шлях бурлацької долі, яка виявилася такою ж безправною та злиденною. Але це лише посилює бунтарський опір героя. Ми бачимо Миколу таким же непримиренним у сутичці з посесором: «Хіба ми не знаємо, як ви недодасте грошей, годуєте нас собачим м’ясом або дохлятиною та пацюками?» Він відкрито закликає бурлаків до протесту проти знущань та нелюдських умов життя, схожого на знесилене виживання.
І знову лиха доля жене героя разом із такими ж знедоленими товаришами у вільні степи, а потім до Бессарабії. Але скрізь, відстоюючи власну гідність, Микола протистоїть безправ’ю, не дає себе кривдити: ні у конфлікті з Іваном Ковбаненком у риболовецькій ватазі, ні в сутичці з поліцією, судом, церквою.
До рідного села Джеря повертається, пройшовши двадцятирічний шлях важких випробувань і поневірянь. На жаль, мало що змінилося в житті односельців після скасування кріпацтва: все та ж панщина, але з новим обличчям, коли обраний головою громади заможний селянин разом із писарем обкрадають безправних селян.
Повставши проти цієї несправедливості, Микола Джеря підмовляє односельців обрати головою чередника, не платити за «лисі гори» «скажені гроші», не брати того поля, не сіяти на ньому хліб. Не зраджуючи своїм переконанням, до кінця життя Микола залишається чесним і незламним, з чистою і мудрою душею. Ці риси характеру, притаманні українській нації, піднесено змалював і возвеличив І С. Нечуй-Левицький.
Гордість за мій народ і глибока повага до нього наповнили мою душу після прочитання повісті «Микола Джеря». Нам, українцям, є чим і ким пишатися, осягаючи славну історію рідної землі! Сподіваюся, що наше покоління обов’язково впише в цю історію нові сторінки, гідні зоряної слави моєї України.
Варіант 2.
І. Нечуй-Левицький, прагнучи розповісти про епоху кріпацтва, не обмежується невеличкою розповіддю про кріпацьку неволю, а вдасться до написання повісті, в якій розповідає про лиху долю кріпаків, про нелюдське знущання панів над ними, про ті обставини, які позбавляли селян права бути людьми, а тільки змушували їх бути робочою силою. Письменник назвав свою повість ім’ям головного героя, на прикладі якого показав боротьбу селян проти своїх гнобителів.
Микола Джеря – син бідного кріпака Петра Джері з села Вербівки. На початку повісті він постає перед нами молодим гарним парубком. «Чорне волосся на голові…. Запалене лице було гарне, але дуже молоде. Червоний пояс повивався, наче гадюка, кругом тонкого стану».
Незважаючи на тяжке життя. Микола мав та розвивав у собі чимало здібностей. «Ще малим хлопцем він зробив маленьку скрипочку й сам вивчився гарти козачка». Згодом він став музикою, купив собі недорогу скрипку, самотужки вивчився грати усякі пісні і грав до танців. Білу хатню стіну Микола розмалював «…червоними та синіми квітами в зеленому листі». Ще він умів вирізати кіскою різні цяцьки. Але найулюбленішим його заняттям було читання.
З одруженням приходить до Миколи усвідомлення того, що вся праця його сім’ї іде на чужий добробут. Перше обурення панами прийшло одразу ж, як зійшов весільний чад, як підрахували, скільки коштувало весілля і зрозуміли, що з панщиною не встигнути їм заробити грошей, щоб розплатитися. Гут Микола і промовив зі злістю: «Подай ту панщину дідько забрав собі до пекла!»
Згодом, коли Микола з батьком молотили панський хліб, він замислився, навіщо так багато хліба треба одному чоловікові. «Як він був парубком, такі думки і в голову йому не приходили; тепер він мав жінку, і як йому бажалось, щоб Нимидора була щаслива, щоб і він був щасливий і заможний та робив сам на себе, а не на чужих багатющих людей».
Відтоді Микола не міг мовчки зносити папське знущання. Насилля пана Бжозовського, образи осавули й осавулихи викликають в його натурі, вразливій на всяку неправду, прояви бунту. Микола починає боротися проти такого нелюдського ставлення до нього, його родини та інших селян.
Одробивши кілька днів панщини, Микола з батьком, підмовивши ще кількох людей, вирішили жати своє жито, бо воно вже сипалось. Люди хотіли зберегти свій урожай. Тільки-но вони стали жати, з’явився осавула й почав кричати, щоб вони йшли жати панську пшеницю. Коли лаявся осавула, всі женці мовчали, один Микола не став змовчувати. Осавула замахнувся на нього нагайкою. Микола одскочив у жито, але підняв серп угору. Це був перший відкритий протест. За це всіх покарали різками.
Микола заступався не тільки за себе та за свою родину, а й за інших скривджених селян. Коли осавулиха вкрала в Кавунихи сало, він запропонував провести злодійку по селі з музиками. Так і зробили. За цю комедію осавула набрехав панові, що селяни крадуть панське жито. Микола не став терпіти ті брехні, а з кількома товаришами вислідили осавулу «й дали йому півсотні добрих київ».
І коли пішла чутка про рекрутчину, а по інших селах вже ловили рекрутів і забивали в колодки, Микола і його товариші, пам’ятаючи тверду панську постанову віддати їх у москалі, втікли з села. І почалися довгі роки бурлакування. Аж по відміненню кріпацтва, коли вже безсилий був пан Бжозовський щось йому заподіяти, повернувся він у рідне село. Вже померла його мати, і жінки не застав він живою. Зажив Микола у доньки Любочки. Але й тепер, живучи вільним життям, він помічав всяку неправду і ставав на боротьбу з нею. До кінця свого життя Микола не втратив своєї людської гідності і сміливої вдачі.
В образі Миколи Джері, в його поглядах, вчинках, переживаннях І. Нечуй-Левицький показав незламного борця проти кріпацького гніту. В цьому образі втілена ненависть усього трудового народу до пригноблення і здатність трудящих боротися проти експлуататорів.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)