Які почуття викликають у нас портрети Миколи, старого Джері та осавули?

“Другого дня”, цебто зразу після Миколиного весілля, вся сім’я кріпака Джері рановранці вийшла на панщину. Учні читають перший уривок від початку розділу до абзаца: “Старий Джеря и Микола ледве встигли змолотити…” Учитель звертає увагу на пейзаж бабиного літа, на розмову сина з батьком, на жарти кріпаків, які прагнуть будьчим підняти свій настрій і тим полегшити тяжку працю. Далі письменник стисло змальовує життя кріпацької сім’ї взимку і показує цим, що селяникріпаки ніколи не мали світлої години. Це викликало протест:

“Микола кинув коноплі, сів на лаві і задумавсь; він думав про те, найдо його Нимидора повинна прясти не собі й йому на сорочки, а комусь іншому…”

Звертаємо увагу на текст, що починається абзацом: “Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле…” і кінчається слозами: “вибили навіть старого Джерю перед його очима”. В цій частині показано панську сваволю, жорстоке поводження кріпосників з селянами. Це ще більше обурило Миколу, який “вийшов за панський двір і люто показав кулак”. Щоб упоратись у жнива з своїм клаптиком поля, вихід був один: працювати вночі. І Микола з Нимидорою змушені йти і жати своє

жито при місяцю. “Все тіло в Миколи боліло й щеміло, боліла й душа його, але він мусив гнути спину”.

Суворе життя змінювало Миколу Джерю, якого пан почав звати бунтарем. З веселого жартівливого парубка він став мовчазним, похнюпленим чоловіком, який рідко коли сміявся, а “як кине на кого жартовливим словом, то ніби вогнем впече. Він зненавидів свого пана”.

Коли Нимидора показала синяк на спині від осавулиної нагайки, “в Миколи запеклось серце, а в душі заворушилась думка помститись за себе, за батька, за Нимидору”.

Після смерті батька Микола ще більше задумався над гіркою селянською долею. Він не міг виконати батьківського наказу: “робити мовчки панщину”. Не така була у нього вдача. Про це говорить він у розмові з дружиною:

“- Чогось мені так важко на серці, така в мене журба, що я й не знаю, де дітись! – А чого ж оце тебе журба бере? – А тим, що нам так погано жити на світі. Вмер батько… і за мертвого плати подушне, і за живих плати…” Не послухав Микола і поради матері піти до Києва на прощу: “Не піду… бог панський, а не мужичий, бо все добро оддав панам…” В цій відповіді звучав протест проти пустого богомоління, проти церкви.

Далі Микола почав одверто виступати проти поміщика: він “намовляв людей не йти на ті згінні дні та мерщій хапати свій хліб з поля”. За це осавула посадив Миколу з товаришами в холодну, а пан нахвалявся віддати його в москалі.

Не злякавшись погроз, Микола продовжує виступати на захист інтересів селян і вирішує тікати з села. Про ці рішучі дії Джері учні прочитають удома.

На цьому уроці закріплення можна не проводити, бо робота проходила з активною участю класу, прочитані частини тексту були прокоментовані вчителем і переказані учнями. В процесі читання вчитель мав повну можливість раз у раз виявляти, як учні засвоюють зміст розділу, як вони переймаються певними почуттями до зображених подій і дійових осіб.

Складний план другого розділу повісті “Микола Джеря”

Джерина сім’я на панщині: а) вигляд панського току; б) опис осіннього дня; в) молотьба панського хліба; г) роздуми Миколи на току; д”) сім’я в зимові вечори. На своєму полі: а) сутичка з осавулою; б) сваволя поміщика; в) жнива вночі. . Боротьба Миколи Джері: а) зміна настрою у кріпака; б) після смерті батька; в) Микола агітує; г) відплата осавулі. Втеча вербівців з села: а) прощання Миколи з сім’єю; б) опис пожежі; в) біля палаючих стіжків; г) втікачі під лісом.

Бурлацтво – сумна сторінка в історії українського, російського та інших народів царської Росії. Про нього довідуємося і з народних пісень. Ось як в одній народній пісні оплакується доля бурлаки:

Нема в світі так нікому, Як бурлаці молодому, Що бурлака гірко робить, Аж піт очі заливає, А хазяїн Його лає…

Така доля спіткала і втікачів з Вербівки. На завдання вчителя діти знайдуть портрет Миколи Джері, по якому легко визначити зміни, що сталися з героєм за один бурлацький рік: “Він так помарнів і змінився на обличчі, що його трудно було ц пізнати. Блискучі карі очі наче погасли, лице постарілось, рум’янець ‘ пропав, лоб став жовтий, як віск, шия поморщилась. Тільки здорові жилаві руки з довгими пальцями та довгі вуса нагадували про давнього Миколу Джерю”.

В цьому описі дана яскрава характеристика тяжких умов, у які потрапили втікачі. “Волосся на головах у бурлак було закудлане, мов у непросиплених п’яниць”,- зауважує автор. Казарми, в яких вони жили, були схожі на “кошари для овець, а не хати для людей”.

Тяжкі умови життя, виснажлива праця не зламали бунтарства у вербівців, не вбили в них волелюбства. Ряди втікачів все зростали. Ось як про це говорить Левицький: “…Слідком за Миколою й Кавуном почало прибувати на заводи багато вербівських людей. Не один десяток уже втік з Вербівки од пана Бжозовського”.

Прагнучи здобути волю, втікали вони з рідних сіл у степові простори, несучи в душі глибоку ненависть до визискувачів. Недарма хворому Кавунові в маренні ввижається правосуддя над тим, хто розлучив його з рідною сім’єю. Він бачить, що “на Бжозовському палає одежа, палає волосся на голові; з його ллється потоками кров по гарячому камінні”.

Бажання здобути волю у вербівців таке палке, що йоно гонить їх все далі й далі в південні степи, і вони раді навіть цим безмежним пустельним просторам, де хоч на деякий час не стирчатиме перед очима ненависна постать кріпосника.

Вийшовши в степ, вони відчули радість на душі. “Після смердючої казарми… світ божий наче сміявся до них зеленою весняною травою, синім небом та чистим польовим повітрям”. Левицький підкреслює, що “на бурлак повіяла широким крилом золота воля, воля од усякого лиха, од усякого безталання, од страху перед паном, перед панщиною та некруччиною”.






Поема мойсей заповіт українському народові.
Які почуття викликають у нас портрети Миколи, старого Джері та осавули?