Рідна мова у творчості українських письменників

Немає народу, байдужого до рідної мови. Мотиви звеличення рідного українського слова звучать у творах найвизначніших синів України.

Поетичне слово закликало народ берегти мову, бо, як писав С. Воробкевич у вірші «Мово рідна», хто забуває рідне слово, «той у грудях не серденько, тілько камінь має». У кріпацькій поневоленій Україні лунало застереження Тараса Шевченка:

Хто матір забуває, Того Бог карає, Чужі люди цураються, В хату не пускають; Свої діти – мов чужії…

З найдорожчою перлиною порівнює рідну мову В. Самійленко в однойменному

вірші:

Але єсть одна перлина, Що з усіх найкраща в світі. Купувать її не можна Або нею торгувати…

У мові віддзеркалена нелегка історія народу, тому поет ототожнює її зі «сльозою святою», що «за нещасний люд пролита». Думки й почуття людини закарбовано в рідному слові. Тому його треба берегти й цінувати, «як парость виноградної лози».

Сучасникам і нащадкам М. Рильський у поезії «Мова» заповідає дбати про чистоту й красу мови, вчитися мудрості у народу, збирати, «як розумний садівник, достиглий овоч у Грінченка й Даля».

Багато українських поетів звеличували багатство, милозвучність, красу рідної мови, бо мова – це найбільший скарб, який подарував нам народ.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4,50 out of 5)

Рідна мова у творчості українських письменників