Поринь в епоху “срібного століття” (вечір у літературній кав’ярні)


Тема цього твору просто-таки розбурхує мою поетичну уяву. Межа XIX й XX століття – це така яскрава, активна сторінка літератури, що навіть жалкуєш, що не довелося жити в ті часи. А може, й довелося, бо щось таке я в собі відчуваю… Бурхливість того часу постає настільки явно, ніби бачиш усі ті літературні диспути, виступи, суперечки… Спробую представити на ваш суд таку собі літературну вечірку в кав’ярні “Бродячий цуцик” (у російському варіанті фактично було так: “Бродячая собака”). У цій арт-кав’ярні збираються кожного разу різні поети. Хтось приходить сюди один, а хтось із компанією. Вечір на вечір не припадає – коли цікаво, коли не дуже, а іноді й до бійки доходить. Сподіваюсь, що сьогодні задиркуваті футуристи будуть вести себе пристойно.

За одним із столиків уже зібралися символісти. Вони з повагою слухають метра літератури Валерія Брюсова:

Мы на всех путях дойдем до чуда! Зтот мир – иного мира тень. Зти думн внушенн оттуда, Зти строки – первая ступень. Його підтримує Костянтин Бальмонт: Ветра вечернего вздох замирающий, Полной лунм переменчивнй лик. Радость безумная. Грусть непонятная. Миг невозможного. Счастия миг.

Валерій Брюсов: “Що таке символізм? Це поезія, яка наповнена кольорами. І хочу вам сказати, що для символізму чіткість, ясність кольору неприйнятна. Особливу роль тут грає не лінія, а її контур,

не тон, а відтінок тону, відтінок кольору, настрою”. Олександр Блок: “Ми маємо повернути поезії втрачену красу та велич слова…” Федір Сологуб: “…і єдиний метод, який має право на життя – це метод інтуїції, натхнення”. Дмитро Мережковський підтримує своїх братів по перу: “Символ — це те, що овіяне подихом, який лине з вічного…”

Від сусіднього столика, де сидять акмеїсти, долинає фраза: “Чи не пора рухатися вперед? Досить нам натяків і неясності образів, туманності та розмитості. Дайте людям саму троянду, а не розмови про троянду”. Сергій Городецький: “Не розумію я символістів. Навіщо виломлювати стіну, шукати чогось невизначеного, якщо є відчинені двері. Заходьте! Все має бути ясно, доступно, красиво”. Поет Клюєв радо хитає головою і підтримує: “Скоріше від символізму! Хай процвітає жива троянда!” Зі своїми колегами по цеху погоджується й Микола Гумільов: “Уважному читачеві й так стає ясно, що символізм закінчив своє життя. Ми акмеїсти – поети нового часу з твердим і мужнім поглядом на життя. Ось послухайте Анну”. Усі аплодують юній красивій дівчині, поетці Ахматовій, яка схвильовано говорить: “Ми – акмеїсти. “Акме” – з грецької – вершина. Так і акмеїст: його покликання – бути на вершині поетичної творчості та замість туманної абстракції стверджувати ясний погляд на життя”.

Осип Мандельштам: “Ми – акмеїсти, тому що беремо від мистецтва тільки те, що є вічним”. Микола Гумільов: “Храм твій, Господи, в небесах, Але дім твій – і доли земні. Розцвітають липи в лісах, І на липах птахів пісні”. Від столика символістів долітає репліка: “Та ви просто копіюєте імпресіоністів!” “Ні, – гаряче відгукується С. Городецький. – Ми не імпресіоністи! Так, ми беремо в мистецтві миттєвості, але тільки ті, які є вічними!”

У кав’ярню вривається група молодиків: Давид Вурлюк у малиновій накидці, поет Каменськии із намальованим на лобі літачком (бо був льотчиком!) і начисто поголений поет Маяковський. Вурлюк: “Только ми – лицо нашего времени”. Маяковський: “Сбросим Пушкина, Толстого и проч. и проч. с Парохода Современности”. Кручених: “Кто не забудет своей первой любви, тот не узнает последней”. Хлебников: “Хотите, символистн и акмеисты, я прочитаю вам свой новий стих? Не хотите? А я прочитаю! Смотрите на образец нового стихосложения:

Дыр бул шил убещур скум вы оо бу р Л 33. Кстати, в зтом пятистишии больше русского национального, чем во всей поззии Пушкина”.

Маяковський: “А как они смотрят на нас! Ругаете, да? Вн когда смотрите на радугу или на северное сияние – тоже их ругаете? Ну, например, за то, что радугой нельзя нарубить мяса для котлет?” У дискусію втручається. господар кав’ярні: “Друзі мої! А чи не перейти нам до віршів. Хай кожен доведе, що його вірші кращі! Хто збере більше аплодисментів, той і отримає контрамарку на вечір Айседори Дункан!”

Ось у такій галасливій літературній компанії довелося мені побувати. І допоміг мені в цьому всього лиш конспект із зарубіжної літератури! Сподіваюся, мені вдалося показати невеличкий зріз того часу, тих літературних потоків, тенденцій, які були властивими для літератури на межі XIX та XX століть. І ця епоха в Росії мала красиву назву – “срібна доба”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...



Театр корифеїв твір.
Поринь в епоху “срібного століття” (вечір у літературній кав’ярні)