Неприховане обличчя Німеччини в “Дорожніх картинах” Генріха Гейне
Німецький поет і прозаїк Генріх Гейне створив новаторську ліро-філософську прозу “Дорожні картини”, що мала великий вплив на світову есеїстику і художньо-документальні жанри.
Перша частина “Дорожніх картин” – “Подорож на Гарц” (1824). “Подорож на Гарц” є розвитком і доповненням “Книги пісень” – книги про почуття і думки.
За змістом “Подорож на Гарц” – дорожні замітки, які змальовують німецьку дійсність середини 20-х років. Написані вони у формі літературно-політичного фейлетону. Опис подорожі і
Автор поєднує жанрові сцени і суспільно-політичну сатиру. Картини моралі, судження про політичні події, спостереження типових явищ дійсності переплітаються із казковим видіннями і старовинними легендами.
В основі твору – тонка іронія. Тут немає виразного позитивного ідеалу Гейне. Немає прямого заклику до боротьби, програми цієї боротьби. Чим глибше вдивляється Гейне в картину суспільного життя Німеччини,, тим більш уїдливою стає його іронія. Він ненавидить класи, які пригноблюють народ і
Вони передають задушну атмосферу німецької дійсності з її феодальними, майже середньовічними забобонами: “Повітря в Німеччині дуже сперте й гаряче, і я інколи боюсь задихнутися в ньому чи бути задушеним у пекучих обіймах моїх побратимів-містиків”. Духовний застій, безпросвітна вульгарність, тупе самозадоволення, типове для німецького бюргерства 20-х років, відбилися на сторінках гнівної і дотепної книги “Дорожніх картин” Гейне.
Змальовуючи місто чи село, описуючи ту чи іншу випадкову зустріч під час подорожі, Гейне передає риси, типові для всієї німецької дійсності того часу. Так, опис міста Геттінгена, що є володінням короля Ганноверського і містить 999 будівель, “прославилося своїми ковбасами та університетом”, переростає в сатиру на десятки інших споріднених міст у 36 німецьких князівствах.
Самозадоволену обмеженість німецького філістера-тевтомана, який добровільно погоджується з існуючими порядками, Гейне ілюструє невеликими замальовками “з натури”, у яких типове передається рисами загостреного гротеску. Наприклад, на одному з етапів своєї подорожі письменник зустрічається “з товстим громадянином із Гослара”. У бесіді з “освіченим” бюргером-раціоналістом Гейне показує безпросвітну вульгарність і самовдоволену тупість німецького бувальця.
Гейне не проходить повз робітничий клас рідної країни. Поет бачить його страждання, жорстоку експлуатацію з боку хазяїв. Спустившись до шахти і поговоривши тут з рудокопами, Гейне відмічає покірне сприйняття німецькими робітниками тих тяжких умов, у яких вони працюють. “Мій чичероне виявився чесним німцем собачовідданої породи… Показав мені довгий дерев’яний стіл із високим стільцем із руди, на якому сидів герцог… Німецька вірність!” “Ваш народ, – з гіркотою звертається Гайне до “панів німецьких”, – найвірніший, і ви помиляєтесь, вважаючи, що розумний старий вірний пес сказився раптово і вишкіря зуби на священні ваші литки”.
Таким чином, автор у своїй книзі точно і вірно подає спостереження реалістичного життя, сатирично змальовує окремі огидні явища дійсності.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)