Не кидайсь хлібом – він святий

Заплющ на хвилину очі й уяви собі не таке вже далеке минуле. І на згадку прийдуть страшні образи: тридцять третій рік, голодомор, смерть.

Урожай того року був щедрий, і селяни сподівалися на добру зиму й непогану сівбу. Але з далекої Москви прийшов наказ: забрати врожай до зернини. І кати зі сталінської охранки, мов ті круки, налетіли в Україну. Почалися чорні страшні дні. Разом із північним вітром віяла смерть.

Втрата запасів зерна для селянина – справжня траге­дія. В Україні існувала традиція: тому, хто втратив свій урожай, наприклад

у разі пожежі, допомагали всі. Але ж занадто точно було сплановано акцію, і допомогти нещас­ним було просто нікому. А в Москві гуркотали сурми чер­гових радянських урочистостей.

Просто до неба волала Україна, підводячи висохлі почорнілі руки. Трупами встелена була родюча українсь­ка земля, і, мов живі трупи, тяглися шляхами натовпи селян. Вони шукали не кращого життя, а лише окраєць хліба.

Сьогодні хліба в Україні вдосталь, і московські “вожді” більше не віднімають хліб у селян. ї здається, колектив­на пам’ять народу поволі просинається в кожному з нас. Хліб, який ми їмо сьогодні, є таким же духмяним, як

і хліб, якого були позбавлені мільйони наших співвітчиз­ників сімдесят років тому. Мало кому спадає тепер на думку кидати на землю недоїдений шматок хліба. Ко­лись радянська влада хизувалася тим, що в СРСР най­дешевший у світі хліб, і в той же час ситі діточки грали у футбол короваєм. Сьогодні в Україні ми навряд чи побачимо подібне. Здається, ми дещо зрозуміли. Здається, вчасно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Не кидайсь хлібом – він святий