Навіщо мені життя дане? Твір-міркування
По давньогрецькій легенді, великі й всемогутні боги створили на землі п’ять століть.
Перший – золотий. У часи золотого століття люди були зовсім щасливі, не знали ні хвороб, ні горя. Друге століття – срібний. Люди срібного століття були войовничими, жорстокими й гордими. Вони не приносили жертв богам, за що боги їх і знищили.
Третє століття – бронзовий. Четвертий – кам’яний вік – вік героїв. Зараз на землі п’яте століття. Покинули людей Доброта й Справедливість. Спить, захована в глечик по велінню Зевса-громовержца,
Є! “Не дозволяй душі лінуватися!” – писав Микола Заболоцький, відкриваючи для всіх універсальний засіб захисту. Людина повинен постійно розвиватися духовно. Лев Толстої, уже після того як йому здійснилося вісімдесят років, шкодував про те, що життя так коротке, адже ще стільки всього незвіданих, повного загадок.
Духовному розвитку людини сприяють книги. Іван Франко, розуміючи важливе значення літератури. Книги – своєрідний місток між поколіннями, через який до нас приходить всі те краще, чого досягли наші попередники. Саме краще. Адже тільки гарна книга зможе проникнути в людську душу, залишитися там, дати паростки доброго, світлого й прекрасного. Щиросердечні якості людини завжди були основою думки про нього інших людей. Жаль, уміння співпереживати завжди цінувалися серед людей. Згадаєте Бориса Пастернаку:
- Душу моя, Про усіх у колі моєму, Ти стала усипальницею Замучених живцем…
Серце, після прочитання цих рядків, страждає, думаючи про всіх замучений, серед яких і Марина Цветаєва, і, на мій погляд, Владимир Маяковський, своїм пострілом кінець, що поклав, всім роздиранням…
Література – пісня душі, И щоб зрозуміти, перейнятися нею, необхідно “учити” свою душу, щоб
- …Жити з тобою полюдські, Училася заново вона…
І мені хотілося б, щоб кожна людина, незалежно від роду його занять, поставив перед собою таку мету: ні дня без літератури.
Над тим, що таке життєвий успіх, ламали голову багато поколінь. Але до єдиного розуміння цього питання так і не прийшли. Адже скільки людей, стільки й думок. І всі вони різні. Це залежить від виховання, від рівня знань, навіть від особистих якостей людини. Для одних людей життєвий успіх полягає насамперед у матеріальному благополуччі. Для інших – зовсім в іншому. Їм далекі грошові проблеми. Вони захоплені своєю роботою й знаходять щиросердечний спокій у зовсім інших цінностях. І це теж свого роду “життєвий успіх”. На мій погляд, він укладений у сукупності моральної задоволеності, щиросердечного спокою й матеріального благополуччя. Тільки при сукупності цих благ людина може почувати себе щасливим і тоді його голова звільняється від повсякденних турбот, йому не доводиться думати про “хліб насущному”, У нього з’являється бажання працювати, втілювати в життя цікаві ідеї.
І це стосується не тільки кар’єри, але й особистого щастя. Людина, що має улюблену роботу й робить успіхи або має шанувальників свого таланта, без домівки не може бути повністю задоволений життям. Тільки сімейне благополуччя може зробити людини по-справжньому щасливим. І такі люди свій життєвий успіх зв’язують із теплотою, зарядом позитивної енергії, одержуваної в колі сім’ї. Але життєвий успіх у той же час, як рулетка: бідному везе, іншому немає. А з іншого боку, людина сам творець свого щастя. У кожного повинне бути завзятість, терпіння, а головне – бажання домогтися чогось у житті.
Може бути, з моєю точкою зору багато хто не погодяться, може бути, для них життєвий успіх – щось зовсім інше. Але на це можна відповісти одне: “Скільки людей, стільки й думок”.
Кожному з нас життя дають батьки. Їх спонукають до цьому самі різні причини. Одні бажають мати опору в старості, інші бачать у дітях ціль свого життя.
Антуан де Сент-Екзюпері писав: “Є таке тверде правило: устав рано, умився, опорядився, – і відразу упорядкуй свою планету”. Мені здається, він був повністю прав. І кожний з нас повинен спочатку одержати утворення, професію, а потім спробувати зробити щось для інших, для нашого миру. Звичайно ж, неможливо відразу вирішити якісь глобальні проблеми. Але можна спробувати зробити хоч що-небудь, щоб принести людям радість, зробити їх трішки щасливішими. Як? Це залежить від кожного з нас. Я хотіла б стати вчителькою. На даному етапі мого життя це є для мене метою. Навчити дитини чому-небудь, виховати в ньому ті людські якості, які допомогли б йому на його життєвому шляху, – це чудово. Адже за дітьми майбутнє, майбутнє наших націй, нашої держави. І якщо зв’язок між поколіннями відсутній, то суспільство регресує. Я хочу робити все, що в моїх силах, щоб люди стали трішки добріше, друг до друга.
Потрібно лише усвідомити мету свого життя. У кожного з нас вона різна. Головне – займатися улюбленою справою й робити його якнайкраще, бути професіоналом у своїй області, приносячись своїми діяннями радість навколишньої.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)