Мої роздуми над збіркою “Зів’яле листя”
Поетична збірка І. Франка “Зів’яле листя” є великим досягненням, надбаним для скарбниці класичної української літератури. Великий народний поет писав ці твори на протязі десяти років. Він умовно назвав свою збірку ліричною драмою. Вперше ці твори побачили світ в 1896 році, які були чи не найтяжчими в житті видатного поета. Саме в цей час він зазнав тяжких ударів від урядових сил. На залишала його в спокої і шляхта. До того ж І. Франко не мав щастя і в особистому житті. Деякі обставини змусили його розлучитися зі своєю коханою – Ольгою
Видатний український вчений і поет Максим Рильський поставив збірку “Зів’яле листя” поряд з кращими ліричними поезіями О. Пушкіна и Т. Шевченко. Великого Каменаря завжди захоплювали українські народні пісні, яким властиві надзвичайна красота, глибокий ліризм, безмежний оптимізм та тональне багатство. Саме тому більшість поезій в цій збірці були написані у неповторному стилі українських народних пісень. Наприклад, завдяки
Особисто мені найбільш подобається поезія “Ой ти, дівчино, з горіха зерня…”, в якій завдяки контрастним порівнянням, які властиві народним пісням, І. Франко вдалося зобразити красу української дівчини, яка здатна не тільки пробудити палке почуття любові, але й зачарувати душу свого коханого.
“Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько – колюче терня?
Чом твої устоньки – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим чаром.
Що то запалює серце пожаром?”
Читаючи ці строки, ми серцем відчуваємо, як сильно страдає ліричний герой поезії. Для нього кохана стала водночас и радістю, і горем, залишив йому лише невгасиму любов, яка боляче ранить душу юнака.
“Тебе видаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу!
Очі коханої – кращі від сонця, вони запалюють серце пожаром.”
Ще одна, не менш вражаюча поезія із збірки “Зів’яле листя”, яка дуже мені сподобалась – це “Червона калино, чого в лузі гнешся?”. Кожне її слово пройняте високою музичністю и глибоким ліризмом. Коли я читаю цей твір, то ніби відчуваю стрімку мелодію, яка яскраво виражає глибокі переживання червоної калини, співзвучні с моїми особистими переживаннями. Своєрідний діалог між калиною і дубом – це неповторний діалог ніжності і сили. Трагедія калини полягає в тому, що величезний дуб закрив їй сонце своїм розляпистим гіллям, підточуючи її життєві сили. Адже калина прагне до світла, до сонця, як людина до щастя, краси і любові. Мені здається, що краса природи в цій поезії не загальна, а одухотворена.
“Я в гору не пнуся, я дубам не пара,
Я дубам не пара;
Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,
Отінив, як хмара.”
Мені відомо, що декілька ліричних поезій із збірки І. Франка “Зів’яле листя” покладено на музику. Це таки твори, як “Не минай з погордою”, “Твої очі, як те море”, “Безмежнеє поле…” та деякі інші. Серед них мене особливо зачаровує романс К. Данькевича “Чого являєшся мені у сні?”. В ньому чудово відображена хвилююча, ніжна, але неподільна любов юнака. Герой романсу щиро кохає свою милу, не дивлячись на те, що вона загордувала ним. Безнадійність свого кохання юнак переливає в сумну пісню:
“В життю ти мною згордувала.
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні –
Пісні.”
Здається, що рядки цієї поезії І. Франко писав кров’ю та серцем, такі вони склалися ніжні та сердечні. І це стосується не тільки цього твору, а й інших поезій, які увійшли до збірки “Зів’яле листя”. Краще, ніж про них сказав Михайло Коцюбинський, вже не скажеш: “У Франка є прекрасна річ – лірична драма “Зів’яле листя”. Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш І кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові – лірикові, співцеві кохання і настроїв”.