Мої роздуми над творчістю Омара Хайяма
Кажуть, шедеври світової літератури близькі і зрозумілі кожному читачеві, незалежно від віку, статі чи національності. Безумовно, це правда. Але, читаючи твори Омара Хайяма, Гафіза, Рудакі я зі здивуванням відзначив, що навіть європейська література зрозуміліша нам, ніж твори азійських авторів. Тут дається взнаки абсолютно інакший спосіб світосприйняття, інакше ставлення до світу, до життя…
Рубаї Омара Хайяма – це лаконічні поетичні твори, які у сукупності своїй створюють гармонійну та цілісну картину світобачення митця. Аби краще
Читаючи рубаї, я відзначив особливе ставлення автора до життя. Відомий постулат про те, що треба жити сьогоденням, звучить у віршах Омара Хайяма різним мотивом:
Твій ворог – небеса коловоротні.
Без друзів ти, всі дні твої самотні.
Будь сам собою, не гадай про завтра,
В минуле не дивись, живи СЬОГОДНІ!
Східним народам завжди було притаманне особливе ставлення до смерті, інший світ вони сприймали зовсім не так, як європейці чи слов’яни. Для героя Омара Хайяма смерть – це перехід у стан спокою та гармонії, припинення земної суєти, кінець несправедливості та страждання: “Не з тих я, хто тремтить, коли в могилу гляне. Той світ надійніший за це життя обманне”. Але і таке ставлення в жодному разі не призводить до байдужості до земного життя, навпаки: несправедливість світу хвилює ліричного героя:
“Якби мені до рук – скрипки Долі,
Я розписав би їх по власній волі!
Із світу вигнав би всі смутки, болі…”
Образність віршів Омара Хайяма теж трохи незвичайна для нас, метафори незвичні, але настільки оригінальні, що я мимохіть зупинявся і перечитував кілька разів ці вишукані порівняння. Автор називає свою кохану небесною царицею; окремі метафори по-справжньому вражають нас своєю красою: “Душа – напій в прозорій чарі тіла”;
“…в ступі Неба нас потовчено до тла”…
Стільки часу минуло з моменту створення поезій Омара Хайяма, але закладений у них повчальний зміст “не застарів” анітрохи. Ліричний герой цих творів вчить нас жити сьогоденням, цінувати радощі повсякденного життя, захоплюватись красою людських почуттів:
Любов – це сонечко, що всесвіт огріває,
Любов – чудесний птах, що в квітнику співає.
Напевно, більшість погодиться, що твори Омара Хайяма здаються нам, такою собі літературною екзотикою. Особливий світогляд, незвичайні стилістичні фігури, навіть жанрова форма – особлива. Але, якщо вміти читати уважно, сприймаючи думку та почуття автора такими, якими він вкладав їх у кожне своє слово, важко не: закохатися у поезію Омара Хайяма, де поверхова поважність і своєрідне епікурейство переплітаються з глибокою філософією, “риси і образи – із повчальним змістом, а деякі рядки по-справжньому непідвладні часові через свою глибину та мудрість, закладену в них:
Хай кожна мить, що в вічність промайне,
Тебе вщасливлює, бо головне,
Що нам дається тут, – життя: пильнуй же!
Як ти захочеш, так воно й мине.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)