Мої роздуми над п’єсою Б. Шоу “Пігмаліон”
Творчість Б. Шоу спонукає читача до роздумів із багатьох причин. Насамперед тому, що самі твори драматурга є “інтелектуальними п’єсами”, або “п’єсами – дискусіями” – так визначили їх спрямування критики. Прочитавши “Пігмаліон” Б. Шоу, я можу аргументовано із критиками погодитись. Цей твір насправді є відо враженнями конфлікту ідеологій, твором інтелектуальним, в основі якого – конфлікт ідей, поглядів, а не просто суперечки між окремими людьми-персонажами.
Як на мене, велике значення для розуміння твору має
Дія драми розгортається навколо професора
У творі Еліза Дулітл, одна з багатьох дівчат лондонських низів, опиняється у найвищих прошарках суспільства. Але це не є казкою про Попелюшку. Бо такі зміни не стали подарунком долі: Еліза вчилась і працювала над собою, нехай цю роботу супроводжували численні нюанси й курйози, а часом і неприємності. Б. Шоу – людина неймовірного почуття гумору, оптимізму й, звісно, літературного таланту. Але він – великий гуманіст. Бо саме особистість, людина стає для драматурга цінністю. Права людини, її перспективи, її можливості, на думку письменника, мають залежати від самої людини, а не від її походження.
Бернард Шоу у своїх творах часто парадоксальний. У п’єсі “Пігмаліон” він вказує на ту прірву, яка фактично розділяє багатих і бідних. Але хіба життя не парадоксальніше? Хіба ті соціальні стереотипи, що склалися у тогочасному суспільстві, а в дечому побутують і зараз, не є справжніми парадоксами?! Так, Б. Шоу насправді спонукає замислитись.
Парадоксальність, гуманізм і оптимізм, особливий конфлікт ідеологій, дискусії між героями, які характеризують їх більше, ніж вчинки, – усе це сповнює твори Б. Шоу. Але ж є іще щось, як і належить справжньому мистецтву, – щось невловиме, якісь підтексти, враження, деталі…
Твори Б. Шоу не дають читачеві правильних відповідей. Але допомагають поставити правильні питання! Парадокс? Ні, мистецтво…