Моя вчителька (роздуми над віршем А. Малишка “Вчителька”)

Рідна школа. Перша вчителька. Добру пам’ять про них зберігає людина все життя. Саме перша вчителька введе маленьку дитину в казковий світ знань, вона навчить не тільки навчить читати і писати, а й бути доброю, чуйною, чесною і розуміти, що це таке – бути справжньою людиною.

Теплотою і ніжністю оповитий образ учительки в поезії О. С. Малишка “Вчителька”. Все життя вона віддала школі, учням. Новий рік починався для неї у вересні, коли, після літньої перерви, знову малиново дзвенів шкільний дзвоник, скликаючи дітей до школи. А над шкільним

подвір’ям високо в небі пролітали журавлі, своїм курликанням нагадуючи, що знову почалася осінь – час дітям до школи.

За довге трудове життя вчителька вивела у світ багатьох дітей. Далеко простягайся їхні життєві шляхи, але всі вони починалися від стежини, що вела до школи. Нею, цією “доріжкою у клас”, проходитимуть кожного року все нові учні. І завжди з ними – їхня вчителька.

Під час війни вона пережила страшне лихо – втратила двох синів, посивіла від горя, “як в тяжкий мороз непожата нива”. Але життя не спинити, підросли діти, яким час іти до школи. І невтомна трудівниця знову за роботою, яка гоїть

рани, проганяє тугу, вселяє віру в майбутнє.

Повага до вчительської праці, вдячність за добро, любов до вчительки передана поетом у звертанні, яким закінчується вірш:

Вчителько моя, зоре світова,

Раднице моя…

Незабаром закінчиться ще один навчальний рік, потім другий… Але ми завжди пам’ятатимемо свою першу вчительку, яка знала нас зовсім маленькими. Дякуємо вам, дорога наша, за все!

Вчителько моя, зоре світова!

Скільки виглядати, де тебе знайти!






Опис шкільного подвір'я.
Моя вчителька (роздуми над віршем А. Малишка “Вчителька”)