Мовне питання – проблема Англії… і України
Свого часу Бернард Шоу сказав про те, що він знає три англійські мови: однією він пише свої твори, другою говорить офіційно, а третьою спілкується з друзями. Виявляється не так давно, на початку XX століття, для англійців чужою була рідна мова. У п’єсі “Пігмаліон” Шоу говорить про це прямо: “Можете ви показати мені хоч одну англійку, що розмовляла б як слід англійською? Тільки чужоземці… розмовляють нею добре”.
Шоу, сам за походженням ірландець, хоча й був палким патріотом своєї країни, життя присвятив очищенню, становленню англійської
Однією з головних проблем п’єси Шоу “Пігмаліон” є питання функціонування мови в державі, більше того – становлення, нормування англійської мови. Шоу ніби звертається до співвітчизників: “Прислухайтесь і придивіться до рідної мови, навчіться нею користуватися, бо ж кожен народ за честь уважає мати мову власну, а не чужу”.
У період написання “Пігмаліона” Шоу захоплювався фонетикою. Він уважав, що ідеальна англійська мова, вивільнена від різних діалектів, може змінити мислення людини, зробити її вольовою, розумною, гуманною і благородною.
“Англійці
Професор чудово знає різні діалекти, безпомилково може визначити, де народилася, жила людина: “…я визначаю місце кожної людини в межах шести миль. У Лондоні – в межах двох миль, іноді – двох вулиць”. Професор щасливий з того, що його захоплення фонетикою – це не просто хобі, це дає й прожиток. “Наш вік,- уважає професор,- це вік вискочнів. Скоробагатьки хочуть позбутися свого діалекту”, бути справжніми діловими людьми, але видають себе кожним словом. Отож допомога фахівця-мовника їм конче наобхідна. (Знали б наші депутати! Але вони Шоу, напевне, не читають…)
Боротьба Хіггінса за чистоту мови, його експеримент доводить, що кожна людина – “homo sapіens”, а гарна мова робить її високоінтелектуальною особою, збагачує духовно. Усі ми наділені “душею і божественим даром ясного, виразного слова”, потрібно тільки знати свою мову, шанувати її і вміло використовувати.
Я пишу про проблеми англійської мови і відчуваю, як це актуально і для нашої української. Словами Шоу можна сказати і про нас – кожен українець “рота не розкриє без того, щоб не викликати до себе ненависті і презирства” з боку іншого українця. Не знаю як для Англії, а для України проблема рідної мови й досі стоїть гостро. Ми навчаємося в українській школі, маємо державу Україну, пишаємось її культурою і традиціями, але здебільшого користуємося мовою російською. Мені дуже кортить часом у транспорті, на вулиці, в театрі відповісти або щось запитати українською мовою, як усі. І мені соромно, і мій внутрішній професор фонетики, а може, професор совісті, вигукує: “Затям: ти – людина, і твоя рідна мова – це мова Шевченка, Франка, Лесі Українки, Ліни Костенко. Будь гідним їх”. Але я “курнюкаю, наче хвора голубиця…”. Не дуже хочеться бути білою вороною і важко бути чорним круком… У зв’язку з цим згадується міф про одного з першобогів – Кроноса. Йому передвістили, що хтось із його дітей забере в нього владу, тому Кронос ковтав усіх дітей, яких народжувала богиня Рея. Але прийде час і замість дитини Кронос проковтне сповиту каменюку, думаючи, що то дитина. І виросте Зевс, і звільнить своїх братів і сестер…
Англія дочекалася свого Зевса – реформатора, який розкрив для народу значення власної мови.
Україна має свою мову, і вона не “жахлива”, а “солов’їна”, вона одна з кращих у світі.
Професор Хіггінс розумів, що мова робить людину духовно звеличеною, благородоною. Еліза – проста дівчина, донька сміттяра – за короткий час опанувала рідну мову, стала справжньою герцогинею. Хотілося б сподіватися, що і ми підведемо голови зі своїх “смітників”, усвідомимо значення нашої багатої чудової мови, й наша українська не буде другорядною, “сільською” в рідній державі, а посяде почесне місце в серцях і душах своїх співвітчизників. …Тільки де ж наш професор Хіггінс?
(1 votes, average: 5,00 out of 5)