Мотиви туги в поезії Ф. Сологуба
Зовсім іншим колоритом були відзначені шукання Ф. Сологуба (Тетерникова). Його поезія виконана гірких емоцій, хворобливих самовідчуттів: “…якщо я раб, Якщо я бідний і слабкий”; “…Сам я бідний і малий, Сам я смертельно утомився…”
Мотиви Надломленості, близькій смерті наполегливо звучать у віршах Сологуба. Виразні тут образи – атрибути такого стану: “Досвітній сутінок довгий, И холод ранковий твердий”; “курний ціпок”, стисливий “старечою рукою”; “мертвий лик палаючого змія”; уподібнення ліричного
Навряд чи, однак, можна було б віднести його до символізму
Я – Бог таємничого миру, Увесь світ в одних моїх мріях
Сологуб воістину знайшов волю й красу, “зруйнувавши” перешкоду між своїми поривами й вічно прекрасним царством землі й піднебіння. Злиття з ними зживало сум і гіркоту: “Я бреду, безпритульний і сир, Але зате вся природа – моя, Для мене наряджається мир”. Це було лише малою часткою поетичних здійснень. Художник проникав у невідоме: зустрічав лісових “світлих дів”, яких “не видивал око”, ловив “у лепетаньи Прозорих тихих струменів Безгрішне мечтанье, безневинний поцілунок”. І сам володів владою над могутніми просторами:
И я закляттям молчанья Воззвал до природи,- і вона Очарованью заклинанья Була на мить скорена
Таїнства вільної краси відкрила поезія Сологуба. Але аж ніяк не заради чистого естетизму. Про повернення природності, гнучкості, багатства людським відчуванням і відносинам мріяв поет
Люби мене ясно, як любить зоря, Перли розсипаючи й сміхом горя
Люби мене тихо, як любить місяць, Сіяючи безпристрасно, ясна, холодна Люби мене просто, як любить струмок, Дзенькаючи й цілуючи, і мій, і нічий
Особистість, звільнена від будь-яких принижень, соціального пута, що розвиває свої природні потенції,- от ідеал Сологуба. У сміливих асоціаціях людської душі з душею земного миру втілений цей ідеал у поезії. У прозі, насамперед у романах “Дрібний біс”, “Навьи чари”, Сологуб більш пильно, з гострою іронією глянув на вимороченную дійсність, спустошених людей, а в другому романі – і на руйнівну стихію першої російської революції. Але мрія про торжество доброї волі, очищенні від скверни виродливих підвалин виражена в “Навьих чарах” особливо раскованно, засобами оригінальної фантазії. За гранню порочної реальності письменник хотів знайти світле царство духовної гармонії, розкріпачення особистості. Тому не пошкодував фарб на створення таємничому, підвладному лише люблячому серцям “обітованої землі”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)