Автобіографічні мотиви в поезії “Мені тринадцятий минало”

Усім нам добре відома біографія Тараса Григоровича Шевченка – геніального письменника, талановитого художника, видатної особистості. Мене, наприклад, завжди дивувало те, що ця людина змогла піднятися з низів суспільства та стати провідною постаттю в українській культурі. Адже Шевченко був сином кріпака, народився й виріс в українському селі, пізнав злидні, голод, зневагу. Про це він розповідає у своїх творах, зокрема в автобіографічній поезії “Мені тринадцятий минало…”, яка була написана в далекій Орській фортеці, де поет перебував

на засланні.

Головний герой твору – тринадцятирічний хлопець-пастух, кріпак і сирота. Природа зігріває його ясним сонечком, напуває пахощами трав, вносить у душу малого сироти відчуття спокою й тихої радості. Хлопчик молиться Богові, дякуючи за сонце, теплий день, життя… Раптом герой усвідомлює, що він – кріпак, і це боляче ранить серце підлітка:

Не дав мені Бог нічого!.. І хлинули сльози, Тяжкі сльози…

Але це почуття триває недовго: поява щирого й доброго друга – Оксани – проганяє страшне відчуття, природа знову радіє разом із дітьми:

Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало Моє…

Кожна

людина з теплотою згадує своє дитинство. Ці спогади пов’язані, передусім, із батьками, найкращими друзями, дитячими забавками й безтурботністю. Життя дітей, що народилися кріпаками, не могло бути безтурботним: змалку вони працювали поруч із дорослими, рано втрачали батьків, що помирали від хвороб та непосильної праці. Тому одна з провідних думок вірша – засудження такого суспільного явища, як кріпацтво. Інша ж думка – кожна дитина має право на щасливе дитинство й потребує піклування та любові.






Міні твір лісова дивина.
Автобіографічні мотиви в поезії “Мені тринадцятий минало”