Містичні мотиви у творчості М. А. Булгакова
1. Містицизм у російській літературі. 2. Образи Бога й диявола у романі. 3. Люди й нечиста сила. Перш ніж звернутися до розгляду містичних мотивів у творчості М. А. Булгакова, треба спочатку більш-менш чітко визначити, що розуміється під словами “містика” і “містицизм”.
Тлумачний словник російської мови С. І. Ожегова й Н. Ю. Шведовій дає наступні визначення: “Містика – 1. Віра в божественне, у таємничий, надприродний мир і в можливість безпосереднього спілкування з ним. 2. Щось загадкове, непояснене”. “Містицизм – містичний
Як релігійно-філософський напрямок містицизм опирається на переконаність у тім, що розум не здатний об’єктивно осягати справжню реальність – подібне можливо лише дякую інтуїтивно-почуттєвому переживанню. У російській літературі до Булгакова вже були досить багаті традиції містицизму – досить згадати М. В. Гоголя і його “Вечори на хуторі біля Диканьки”. Як і у творах Гоголя, представники потойбічного миру вільно расхаживают серед людей, займаючись власною діяльністю: однак на відміну від гоголівських персонажів аналогічного порядку Воланд і його звита зіштовхуються
Але якщо події, у яких беруть участь Воланд і його соратники, відбуваються в теперішньому часі, сучасному авторові добутку, то відвідування цього грішного миру Богом із хронологічної точки зору ставиться до минулого. У той же час оповідання про Понтія Пілаті і його зустрічі із бродячим філософом, у якому з першого погляду важко розглянути божественний початок, з’являється в уяві читача так, немов все описуване Майстром відбувалося недавно або ж відбувається зараз. Звичайно, в історичному романі так і повинне бути – описувана епоха повинна стати близької й зрозумілої читачеві Але роман про Понтія Пілаті не просто історичний роман. У тім і полягає особливість євангельських подій, що вони, відбувшись один раз, живуть у вічності – у душах людей, у символах богослужіння.
Можна сказати, що події початку нової ери й 20-х років XX століття відбуваються паралельно – звичайно, не в хронологічному, а у філософському вимірі. Слід зазначити, що образи Бога й диявола у романі Булгакова досить далекі від традиційного, хрестоматійного зображення цих позамежних фігур Булгаков зберіг ряд канонічних характеристик Христа: його здатність до зцілення людей, його міркування про істину й прийдешнє царство, про те, що прокураторові лише здається, що він має владу над його життям. Однак багато значимих моментів земного життя богочеловека Булгаков спотворює.
Наприклад, у романі Майстра Иешуа – син невідомих батьків, у нього не було врочистого входу в Єрусалим. Та і його розмова із прокуратором Іудеї далекий від євангельських свідчень: згідно Матфею, Ісус ні слова не сказав Пілатові, Марко й Лука вказують лише але те, що Христос ствердно відповістив на запитання Пілата, Він чи Цар Іудейський, і тільки Іоанн приводитвариант більше великої розмови. Імовірно, саме версію Іоанна Булгаков взяв за основу.
Однак у Євангеліє від Іоанна Христос дає досить лаконічні відповіді, у той час як Иешуа Га-Ноцри відповідає досить докладно. Різний і тон: євангелісти у своєму оповіданні прагнули підкреслити божественну велич Христа, а Булгаков, безсумнівно, висунув на перший план людську складову Втіленого Слова. Лише наприкінці оповідання – не роману про Пілата, а роману “Майстер і Маргарита” – проявляється божественне всевладдя Христа, коли по натяках Воланда стає ясно, хто взяв участь у долі вірних коханців і нещасливого прокуратора. Образ Воланда і його звиті також сильно відрізняється від багатьох інших зображень нечистої сили в літературі.
Мабуть, найбільше Воланд схожий з гетевским Мефистофелем – та ж здатність до перевтілення (він те професор, то лицар із зоряними шпорами), дотепність, своєрідна гумор. Однак, зважаючи на все, у Воланда не спостерігається хрестоматійної для чортів страсті до колекціонування всіх людських душ, які тільки виявляються поблизу. Принаймні на головних героїв роману це не поширюється. Як не дивно, але Воланд бере участь у долі Майстра й Маргарити безкорисливо (що немислимо для звичайних, нормальних чортів, як їх прийнято представляти). Однак натяк на те, що Иешуа й Воланд обговорювали долю Майстра й Маргарити, а також Пілата, знову змушує згадати “Фауста” І. В. Гете, де в пролозі розмовляють Бог і Мефистофель.
Але якщо в “Фаусті” складається враження, що й сили Світла, і сили Тьми розглядають героя як іграшку, в “Майстру й Маргариті”, навпаки, і ті, і інші виявляються на стороні вірних коханців Але повернемося до визначення містицизму – пізнання істини за допомогою спілкування з надприродним… І тут ми зіштовхуємося з тим, що для більшості людей Бог і диявол залишаються з, хоча б людина й бачив їх навіч. Причому досить часто проблема полягає в самій людині, що завзято заперечує існування потойбічних сил.
А хтось і просто не витримує зіткнення з таємницею, що осягти розумом неможливо по визначенню
(1 votes, average: 5,00 out of 5)