Мій друг Максим (твір-оповідання)

Ми з Максимом навчаємось в одному класі і дружимо вже два роки. Я впевнений, що мій друг завжди допоможе мені і будь-кому, бо він добрий, сміливий і чесний.

Ще два роки тому якось ми повертались зі школи додому. Ішов невеличкий дощик, було холодно, і вода на землі швидко перетворювалась на тоненьку льодову кірку. Було дуже слизько.

Коли ми були вже досить далеко від школи, почули голосний регіт. Подивились – стоять троє з сьомого класу і сміються. Ми вже хотіли далі йти, а тут чуємо: “Віддай, віддай!” Ми спочатку і не помітили, що за цими

трьома великими хлопцями стояв маленький другокласник. Ми навіть імені його не знали, тільки обличчя – бачили в школі. Семикласники сміються, а він майже плаче і кричить “віддай”.

– Пішли подивимось, – сказав Максим.

– Куди? Туди? – здивувався я. – Що ми зробимо?

– Не знаю, але щось треба робити, – Максим рішуче повернув до галасливої компанії, я за ним.

Максим ішов швидко, майже біг, навіть впав, бо було дуже слизько. Тут вони нас помітили і знов засміялися, вже з Максима. Він спокійно підійшов до них і спитав у малюка: “Що вони в тебе взяли?”

– Мої малюнки, я на конкурсі перше місце

посів, додому біг…

– Хлопці, поверніть йому малюнки, то ж його гордість, його досягнення, – сказав Максим.

– А якщо не повернемо? – глузливо спитав найвищий хлопець в синій куртці з капюшоном. Максим невесело посміхнувся:

– Якщо не віддасте, важко буде… мені. Бо я збираюсь йому допомогти.

– І не боїшся? – зацікавлено спитав другий семикласник.

– Може, і боюся, але кривдити маленьких не можна.

Семикласники подивились одне на одного, знизали плечима і віддали малюнки хлопчику. Він їх схопив, щасливими очима подивився на Максима і кинувся бігти.

Через кілька кроків він впав, але не заплакав, підвівся і побіг далі. Семикласники хотіли засміятись, коли хлопчисько впав, але подивились на Максима, повернулись і мовчки пішли.

Ось такий у мене друг. У мене є з кого брати приклад.






Якість програм для дітей стаття.
Мій друг Максим (твір-оповідання)