Маяковський – поет-новатор
…створення правил – це не є сама по собі мета поезії, інакше поет виродиться в схоласта, що вправляється в складати правил для неіс-нуючих або непотрібних речей і положень.
В. Маяковський
Їх було четверо, великих, хоробрих, що насмілилися залишити протоптані шляхи і піти поетичним бездоріжжям. Двоє визнаних і шанованих і двоє, що заперечуються або принаймні підлягають дискусії.
Тредіаковський, Пушкін, Некрасов, Маяковський… Вони замінили прийоми і поетичний словник попередників більш демократичним, зрозумілим більшості
Правда, вже в Пушкіна можна зустріти поетичні проби в цьому роді, і він передбачав, що з’явиться поет, який “зробить тонічний вірш народним”. Різностопні вірші зустрічаємо ми в байках і у великого
В основі вірша Маяковського – ритм події, що зображується.
Я недаром вздрогнул.
Не загробный вздор.
В порт
Горящий,
Как расплавленное лето.
Разворачивался и входил
“Товарищ Теодор
Нетте”.
Невже немає тут картини входу судна и порт: два грубих привітальних гудки, потім повільний поворот корпусу і після паузи здвоєний удар якоря об воду?
Другим відкриттям Маяковського була пауза як ритмічна одиниця вірша. Навіть у Пушкіна “плазують вужі”, тобто вставляється слово “уж”, щоб одержати потрібну стопу, потрібну тривалість: “Читатель ждет уж рифмы “младость”. Тепер стопи не те щоб скасовуються, а просто вже не панують у рядку. Не треба більше підраховувати порядок і кількість наголошених і ненаголошених складів. Важливий тільки підрахунок наголошених складів, навколо яких групуються ненаголошені.
Те, що вражає звичайно читача – драбинка, – найменш важлива частина стилю Маяковського. У чернетках поет обходився без неї і без розділових знаків, але при друкуванні наполягав на “драбинці”: він був переконаний, що розділових знаків мало для правильної передачі інтонації. Стихія Маяковського – це стихія усного мовлення. Не читати по складах, а слухати “агітатора, горлана-главаря” і разом з ним переживати поетичні осяяння або мучитися в пошуках потрібного слова, якого просто немає в мові і яке потрібно народити “в муках ночей… величием равное Богу”. Усне мовлення привело і до “нової” рими, іменованої “бідною”, або складеною, або асонансною, що просто живе в плині живого слова.
В поцелуе рук ли, губ ли,
В дрожи ль тела близких мне
Красный цвет моих республик
Тоже должен пламенеть,
В раздетом бесстыдстве, в боящейся дрожи ли,
Но дай твоих губ неисцветную прелесть.
Мы с сердцем ни разу до мая не дожили,
А в прожитой жизни лишь сотый апрель есть.
На місці умовних поетичних відчувань, що прийшли ще з манірного XVІІІ століття, Володимир Володимирович споруджує “громаду-любов і громаду-ненависть” – точно за прозрінням Некрасова: “То сердце не научится любить, которое устало ненавидеть”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)