Мати характеристика образу Нилівни
Нилівна(Власова Пелагея Нилівна) – головна героїня повісті, образ якої символізує Росію(ср. “мати-батьківщина”), а також містить євангельські асоціації. З Н. в повісті пов’язана домінуюча точка зору – загальнолюдське, “народне” сприйняття подій. Відповідно, динаміка характеру героїні покликана показати зміни народної психології. Материнська любов до сина трансформується у Н. в любов до людей взагалі; християнський сенс любові поєднується з ідеєю активної політичної боротьби. Революційний рух осмысляется Н.
Як всесвітній
На початку повісті героїні близько 40 років, але вона представлена літньою жінкою, бо усе життя прожила “в тривожному очікуванні побоїв”. Коли після смерті її чоловіка син Павло має намір жити, “як батько”, Н. умовляє його не робити цього. Проте зміни в синові теж лякають її. Уперше побачивши соратників Павла, Н. не може повірити, що вони – “заборонені люди”, оскільки зовсім не здаються їй страшними. Звикнувши до зборів, вона сама пропонує Павлу узяти Андрія Знахідку до них в квартиранти, стаючи, по суті, матір’ю і для нього.
Після
Починає подумки сполучати усіх їх осіб в одно – схоже на обличчя Христа, що йде в Емаус; поступово у неї виникає “спокійна свідомість своєї потреби для цього нового життя”. Дізнавшись про вбивство донощика Горбова і про те, що в нім побічно замішаний Андрій, Н. говорить, що не вважає нікого винуватим – хоча і сама дивується з власних слів як що суперечить духу християнства. Під час першотравневої демонстрації Н., знаходячись в натовпі, говорить людям: “Ця свята справа адже і Христа не було б, якби його ради люди не гинули!
“; “Йдуть у світі діти, кров наша, йдуть за правдою… для усіх! Для усіх вас, для немовлят ваших прирекли себе на хресний шлях Не відходьте ж від них, не зрікайтеся, не залишайте дітей своїх на самотньому шляху”.
Після арешту Павла Н. переселяється з фабричної слободи в місто. Потім вирушає в село для встановлення зв’язків по поширенню газет; зустрічається з колишнім сусідом Рыби-ным, який веде агітацію серед селян, передає йому принесені книги. Повернувшись в місто, починає потім по декілька раз на місяць розвозити по селах нелегальну літературу, прокламації і газети. Н.
Бере участь в похоронах революціонера, що помер, і її земляка Єгора Івановича, які переростають в сутичку з поліцією на кладовищі, відвіз звідти пораненого юнака, доглядає за ним. Через деякий час, знову відправившись в село, вона стає свідком арешту Рибина, тому віддає привезені для нього книги випадково зустрінутому селянинові, веде агітацію серед селян. Під час побачення з Павлом у в’язниці Н. передає йому записку з планом втечі, проте той в записці у відповідь відмовляється бігти.
Проте підпільники організовують втечу для Рибина і ще одного ув’язненого, і Н., на її прохання, дозволено з боку спостерігати за їх втечею. Під час суду над Павлом і його товаришами Н. є присутнім в залі, сприймаючи те, що відбувається швидше на емоційно-образному рівні, чим раціонально. Після суду вона доставляє в підпільну друкарню текст мови Павла, а потім викликається відвезти надруковані екземпляри в село. Коли її попереджають про небезпеку, Н. заявляє: “Слово сина повезу, слово крові моєї! Адже це – як своя душа!
” На вокзалі Н. помічає стеження. Зрозумівши, що арешт неминучий, але не бажаючи “синівське слово кинути”, вона починає розкидати листки з промовою Павла в натовпі; бита жандармами, Н. звертається до оточення з гарячою промовою. Фінал повести не цілком ясний; можливо, героїня гине.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)