Маруся Чурай – головна героїня однойменного роману Л. Костенко
Історичний роман у віршах “Маруся Чурай” писався Ліною Костенко в роки її вимушеного мовчання і представляє в українській літературі рідкісний жанр. Працюючи над ним, письменниця використала ті скупі історичні, а по суті, на-півлегендарні відомості про співачку-поетесу з Полтави Марусю Чурай, шо з плином часу дійшли до нас. Образ Марусі Чурай, її пісні надихали багатьох митців і до Ліни Костенко: О. Шаховського, Л. Боровиковського, С. Руданського, В. Самійленка. Ольга Кобилянська поклала сюжет Марусиної пісні “Ой, не ходи, Грицю…”
Маруся наділена поетичним талантом. Вона повністю розуміє важливість свого мистецького покликання. Серце її сповнюється гордістю, коли чує, як козацький полк співає її пісні. Маруся допомагає козакам воювати:
“Що нам було потрібно на війні? Щаблі, знамена і її пісні”,
Кохання вона розуміє як повнокровне життя в громаді, як творчість, як прояв зацікавленості до всіх справ, якими живе не тільки вузьке коло знайомих і родичів. Маруся прагне до дії, хоче пізнати людські радощі й страждання в їх повноті і всеохопленні. А життя полюбляє демонструвати дисгармонії в оркестрі життя – зауважує Ліна Костенко – гармонія нерідко звучить крізь тугу дисонансів, і роман “Маруся Чурай” ще раз змушує замислитися над цієї істиною.
Марусина любов зустрілася з роздвоєною, розчахнутою душею Гриця Бобренка. Це драма “нерівні душ” – поетично-максималістської (Марусі) та буденно-прозаїчної (Гриця), в якій зникають, гинуть зачатки чогось високого й справжнього, бо “Нерівня душ – це гірше, ніж майна”. Маруся знаходить вельми точні слова, які пояснюють колізію двох нерівновеликих сердець:
Моя любов чолом сягала неба, А Гриць ходив ногами по землі. Важливо тільки відчути, що в цих словах не стільки докір чи осуд, скільки скрута, зітхання, тута…
Подружнє життя героїня трактує як спільність однодумців, яких єднає насамперед духовна рівність, високі, чисті, нічим не заплямовані почуття любові. Подружня вірність для Марусі Чурай рівнозначна вірності своєму народові, любові до вітчизни, глибокій пошані до культури, до вироблених віками і тисячоліттями норм співжиття людей у громаді. Отже, почуття обов’язку і особиста добропорядність для неї – нерозривне ціле. Ось чому образ Марусі Чурай виступає в єдності з образом України. 1 це тому, що талановита дівчина виросла серед людей, де шанується народна мораль, де основним правилом людської поведінки завжди виступала незрадливі’ любов до вітчизни, уболівання за щастя й процвітання народу. Добра пам’ять про діла попередніх поколінь у дівчини поєднується з уболіванням за чисте небо над майбутнім краю.
Серце Марусі відкрите до кожної чесної людини. Всі свої найсвітліші почуг тя вона висловлює в піснях, у яких – і про козаченьків, які за світ встали, збираючись у похід, і про свого коханого Гриця, і про того, котрий поїхав за Десну… Отже, пісня для неї – такий самий священний олтар, як і любов. Це велим стихії однієї великої душі, які зливаються в ціле, що його несила розділити. Але при цьому цілісність Марусі зовсім не схожа на “сталевість” монумента. Вона жінка. А значить, буває ніжною та беззахисною, зачарованою і змученою, пристрасною – і з випаленою душею. І саме в цьому сенсі можна говорити про велич душі цієї полтавської козачки, образ якої співмірний з найпринаднішими жіночими образами світової літератури.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)