М. Пруст “У пошуках втраченого часу” – новаторство й традиція в епопеї
Щасливі дні – це втрачені дні. І страждання наділяє нас мудрістю. Незважаючи на спрямованість до внутрішнього миру, до переживань оповідача і його героїв, роман Пруста запам’ятовує з надзвичайною конкретністю реальний вигляд французького життя на певному етапі розвитку французького суспільства, вірніше, досить вузьких, але репрезентативних її шарів. Весь роман – це стихія спогадів, перехід з одного психологічного стану в інше. Оповідання від першої особи. Оповідача кличуть Марсель, але повністю його ім’я не згадується. Людина
Роман – піскові годинники. Є чи можливість перевернути їх, повернувши час назад? Так: остання глава – “Знайдений час”. Жанрова своєрідність епопеї. Всю епопею потрібно розглядати через призми різних жанрів:
Автобіографічний роман (оповідання від 1 особи, автора кличуть Марсель). Але сам Пруст говорив, що роман не є його особистою історією
Роман-Сповідь (останнє, передсмертне слово людини).
Психологічний
Соціально-аналітичний роман
Роман про художника, “роман культури” (термін Днепрова).
Епопея ділиться на 3 цикли (вплив Бергсона?): 1 цикл – перший три книги, епоха імен (прилучення героя до ідеї мистецтва) 2 цикл – другі три томи, “пекельний, інфернальний цикл любові”/”цикл Содому й Гоморри”, епоха слів (творче безсилля) 3 цикл – останній тім, епоха речей (подолання, прилучення до ідеї творчості) Протягом усього роману герой періодично переживає епифаничексие (богоявленческие) моменти, пов’язані зі спогляданням творчості. “Із чашки з бісквітами (екстатичний стан) витік увесь світ Пруста….”
Роман завершується черговий епифанией, коли він, уже відрікшись від творчості, поспішав на вечерю, спіткнувся об брущатку – цього разу екстатична насолода не покинула його. І тепер він знає, що і як буде писати. Йому відкрилася таємниця безсмертя й те, як повернути загублений рай – потрібно написати художній твір, помістити своє життя в рамку…. Але ти готовий до створення такого добутку тільки тоді, коли життя твоя вже відбулася. Наприкінці пояснюється мотив порівняння героя із Шахерезадой (я живу, поки тягнеться нитка мого оповідання).
Метод: трансформація реалістичної традиції на рівні імпресіонізму, не класичного (кінця XІX в.), а модерністського (початку XX в. Основа – філософія Бергсона (інтуїтивізм), слідом за яким Пруст уважав, що сутність – це тривалість, безперервний потік станів, у якому стираються грані часів і визначеність простору. Звідси розуміння часу як невпинного руху матерії, жодне з митей і фрагментів якого не може бути названо істиною. Т. к. усе – у свідомості, у романі немає хронологічно ясності, переважають асоціації (те пропадають роки, то розтягуються миті). Цілісне підпорядковано деталі (із чашки сподіваючись, її смаку й заходів, що розбудила спогади, випливає раптово “весь Комбре зі своїми околицями”).
Стиль: на рівні композиції – кинематографичность бачення (образ Свана – начебто змонтований зі шматків). Лексика відрізняється накопиченням асоціацій, метафоричностью, порівняннями, перерахуваннями. Синтаксис складний: передаючи асоціативне мислення, фраза розвивається вільно, розширюється як потік, убираючи риторичні фігури, додаткові конструкції й закінчується непередбачено. При всій складності структури, фраза не ламається. Прусту саме головне відтворити внутрішнє життя, і всього його добутку так і вибудувані, перед нами розгорнуть із найбільшою повнотою потік свідомості героя. Модернізму це дуже властиво.
Потік свідомості це: об’єкт опису, те, що описується модерністами, саме в ньому з погляду модерністів зосереджує життя людини; цей новий художній засіб, виявилося, що традиційними художніми засобами внутрішнє життя людини описати неможливо, письменники модерністи розробили новий художній прийом, техніку потоку свідомості, це новий прийом організації тексту. Цей прийом може бути використаний у будь-який естетической школі, він нейтральний, і це не приналежність одного тільки модернізму (наприклад, модерніст Кафка цим прийомом не користувався, а реаліст Фолкнер використовував). Традиції й новаторство. Усе, що стосується зовнішнього, об’єктивного часу, історії й соціальних реалій виконано в традиційній манері. А все, що стосується внутрішнього миру, написано в традиції модернізму
Структура роману – реставрація, відтворення дріб’язків буття з радісним почуттям, тому що в такий спосіб знаходиться втрачений час. Розвиток образів – у порядку пригадування, відповідно до законів суб’єктивного сприйняття. Тому відстороняється загальноприйнята, ієрархія цінностей, значення визначає Я, а для нього поцілунок матері більше значимо, чим катастрофи світової війни. Тут основний принцип – історія десь поруч.
Рушійною силою вчинків героя стає підсвідомість. Характер не розвивається під впливом оточення, міняються моменти його існування й точка зору спостерігача. Уперше особистість усвідомлюється не як свідомий індивідуум, але як ланцюг послідовно існуючих “Я”. Тому образ часто будується з ряду замальовок, що доповнюють один одного, але не цілісної особистості, що дають (Сван представлений у різних ситуаціях як кілька різних людей). Тут послідовно проводиться думка про незбагненність людської сутності
На думку Пруста, художник – це той, хто може престать жити собою й для себе, може “перетворювати свою індивідуальність у подобу дзеркала”. “Убік Свана” Складається з 3 частин, не рівних у композиційному відношенні. “Комбре” – спогаду Марселя про дитинство, про тім як на літо його буржуазна сім’я виїжджала з Парижа в містечко Комбре (прототип – Іллі). Створюється портрет самотнього, хворобливого й невпевненого в собі дитини, занадто чутливого для строго виховання. Мир родичів даний не очами дитини, а в перспективі. Докладний опис кімнати, будинку, саду, укладу життя – дитяче сприйняття, усе є не випадковим, а закономірним. Усе сприймається як незаперечна даність
Але Пруст наділяє сприйняття дитини знанням дорослого – Комбре дає тріщину (взаємини в сім’ї – комічно-сатиричное опис). Всі персонажі з’являються як живі, але немає традиційного опису: ні однієї дати, не зазначені професії діда й батька, немає імен мами, бабусі й батька. Спогаду дитинства ходять колами, центр – головне борошно – відхід до сну, супроводжуваний поцілуємо матері. Сван порушує один раз цей ритуал. Марсель (згадай, як) проводить ніч разом з матір’ю – приходить новий рівень самосвідомості, досягнення бажаного, у якому тільки що було відмовлено “піднімав мене до статусу дорослого, відразу повідомляв моє горе свого роду зрілість, дозволяв мені плакати законно.
Пруст уже показав механізм роботи асоціативної пам’яті, тепер читачеві показується формула роботи пам’яті – уривок про бісквіт “Мадлен”. Ковток за ковтком аналізуючи свої відчуття, оповідач намагається вловити спогад. Починається основна сюжетна лінія епопеї – історія численних розчарувань і помилок, доконаних під впливом ілюзій, породжених стороною Свана й стороною Германта. “Любов Свана” – свого роду введення. Передісторія шлюбу Свана в першій частині. Сван – мільйонер у спадщину, біржовий маклер, денді, друг принца Уельского, успадкував від буржуазних предків порядність, відраза до неправди й практицизм, а від аристократів – стиль життя
Знаком того, що він починає закохуватися в Одетту (жінку не в його смаку), є те, що він знаходить приятнейшим суспільством вульгарний салон Вердюренов. Тема втрати ілюзій – Сван підсвідомо завжди знає жалюгідну правду про Одетте. Первісне враження про неї виникає знову в останньому сні Свана (“не в моєму смаку”). Образи й теми знову по колу. Головний лейтмотив любові Свана – музична фраза із сонати Вентейля. Кожне розширення фрази – нова стадія любові (на вечорі в Маркізи Сент еверт). Численні алюзії на полотна живописців. Усякий дотик до сфери мистецтва, тобто до сфери зупиненого часу, має особливе значення для роману, ціль якого – зробити зі спогадів твір мистецтва. Третя частина “Імена місцевостей: імена”.
Марсель вертається до оповідання від першої особи. Сюжетна основа – любов Марселя до Жильберте. Вона повністю перетворена його свідомістю, усе, що з нею зв’язане абсолютно ідеалізовано
“Убік Свана” – зображені дитячі роки героя-оповідача, значною мірою закінчений добуток. Реальна дійсність переломлена з максимальної для Пруста конкретністю. Це мир Бальзака, “Людської комедії”, незважаючи на радіальне розходження цих мирів. Сван, витончений і безвладний блискучий світський денді, у дочку якого закоханий Марсель, і який сам чарує юного героя, несхожий на блискучих молодих людей Бальзака, яким доводилося самим пробивати собі дорогу, не зупиняючись перед жорстокістю й злочином. Змінилося й оточення цих молодих людей. Але саме тому Пруста яскраво сприймаються на тлі персонажів Бальзака: кокетка Одетта де Кресси, наскрізь брехлива й розважлива, богатие буржуа Вердюрени, що живуть собі на втіху й грають роль меценатів і ін. Добування грошей – ключова пружина романів Бальзака – залишається за межами цього миру, боротьба за існування перетворюється в боротьбу самолюбий. Виключено всю сферу практичного життя.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)