Луцій герой роману Л. Апулея “Метаморфози”
Літературним прототипом Л. став герой грецької повісті “Метаморфози”, написаної Лукіем з Патр, потім переробленої Лукіаном в його пародійно-іронічній повісті “Лукій, або Осел”. Сюжет цих повістей був оброблений Апулея і сильно розширений за рахунок вставних новел полуфольклорного характеру (найбільш відома з них – казка про Амурі і Психеї). У великій мірі прототипом Л. виступає і сам автор – Апулей. Основне оповідання у романі ведеться від першої особи – автор розповідає про Л. як про самого себе. У них одне ім’я, одне місце
Приїхавши в місто Гіпатія, він зупиняється у багатого лихваря Мілона, одруженого на чаклунки Памфілії. Бажаючи проникнути в таємниці її чарівництва, Л. вступає в любовний зв’язок зі служницею Памфілії Фоті-дою. З її допомогою він спостерігає, як Памфіл-ла перетворюється на сову, і просить Фотіду перетворити на птицю і його. Але та, переплутавши мазі, перетворює його на осла. Для того щоб
Уві сні йому є Ізіда і обіцяє допомогти, з тією умовою, що залишок життя він присвятить служінню їй. Наступного дня під час урочистої процесії, присвяченій Изиде, Л. отримав з рук верховного жерця вінок із троянд і, з’ївши квіти, знову отримав людську подобу. Після цього Л. стає ревним шанувальником і жерцем Ізіди. Якщо в “Метаморфозах” Лукія з Патр Л. з усією серйозністю занурюється у дослідження магічних перетворень, а в повісті Лу-Кіана служить для наочного показу глузливого ставлення автора до цих перетворень, то у романі Апулея образ Л. несе серйозний філософський і містеріальний сенс. Л. – платонівська герой, що втілює його притчу про “трехчастной” душі. (Душа – це колісниця, її божественна частина – візничий, а дві “смертні” частини – два коня, білий і чорний.)
На початку роману Л. їде на сліпучо-білому коні, який після перетворення Л. в осла відмовляється визнавати в ньому господаря і повертається до нього чудесним чином лише після здобуття Л. людського вигляду. Перетворення Л. у осла – це і покарання, і наочна демонстрація того, що спочатку в душі Л. взяли гору стихійні, темні задатки. За Плутархом, учнем якого вважав себе Апулей і який у романі згадується як один із предків Л., осел – домашня тварина, що символізує чудовисько Тифона: уособлює всі стихійне, бурхливий, нерозумне – в межах душі, а в межах тіла – смертне, шкідливе, збудливо. Жрець Ізіди докоряв Л.: “Не про запас пішли тобі ні походження, ні положення, ні навіть сама наука, яка тебе відрізняє, тому що ти, ставши рабом сластолюбства, отримав фатальне відплата за недоречне цікавість”. Для того щоб отримати пелюстки троянди (священної квітки Ізіди), душа Л. повинна пройти через містеріальне очищення і звернутися до світлої стороні буття, про що і розповідає Апулей в знаменитій XІ чолі “Метаморфоз”. Образ Л. часто порівнюють з образом Психеї, героїні однієї з новел роману.
У Психеї бачать алегорію душі Л. у її прагненні до любові, світла, містеріального таїнства єднання з вищими силами. Апулея-ський Л. є прямим спадкоємцем Одіссея і Енея, але вже в неоплатоновской переосмисленні – мандрує, рухається до певної мети душа Л.: від гріха і покарання за нього до каяття і очищення. У середні століття ставлення до “Метаморфози” Апулея і до самого Л. було дуже суперечливим. Багато хто, в тому числі Аврелій Августин, вважали цей образ несумісним з християнством. В даний час “Шв. частіше бачать “проміжного” героя – між язичництвом і християнством. Легенда про перетворення людини в осла широко представлена в середньовічному фольклорі, але вже з яскраво вираженим християнським відтінком. Напр., В німецькій легенді XVІІ “Шв. для перетворення осла в людини необхідно з’їсти свячений віночок (або випити святої води) у свято Тіла Господнього.
Деякі дослідники (В. Андерсон) вважають, що всі ці легенди з’явилися фольклорізованнимі варіантами “Метаморфоз”. Інші (С. В. Полякова) вважають, що, навпаки, Апулей повторив стабільний міфологічний сюжет. Образ Л. зробив величезний вплив на європейську літературу. Він послужив попередником героя “Божественної комедії” Данте; ідею містеріального очищення душі героя від апулеевского Л. сприйняв Гете у “Фаусті”. Німецькі романтики (брати Грімм “Ослина салат) і Байрон в багатьох творах втілювали що йде від Л. ідею” мандрів душі “. У російській літературі Л. став свого роду літературним фундаментом для пушкінського Онєгіна, який “читав охоче Апулея, а Ціцерона не читав”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)