Корнель (Pіerre Corneіlle) – відомий французький драматург

Народився в Руані в 1606 р., помер у Парижі в 1684 р. Син адвоката; дитинство провів у селі, навчався в єзуїтській школі, потім вивчав право й отримав місце прокурора, дуже мало, однак, цікавлячись службовою кар’єрою. Творчість Корнеля відбивало суспільну боротьбу в період становлення абсолютизму.

Корнель створив монументальну трагедію, у якій вперше політичні ідеї абсолютистської держави – єдність нації, наступ на феодальну анархію, зміцнення влади монарха, пріоритет громадянського обов’язку й обов’язків перед приватними інтересами

й особистими пристрастями – одержали втілення в героїчних ідеалізованих образах, найчастіше запозичених з політичної історії Рима.

У 1629 р. він поставив свою першу п’єсу – комедію “Melіte”, що привернула на себе характерний докір у “занадто великій простоті плану і природності мови”. За нею пішов ряд комедій, захаращених, по тодішній звичці, різними інцидентами: “Clіtandre ou L’іnnосеnсе delіvree” (1632), трагікомедія, одне резюме якої в Корнеля займає 8 сторінок; “La Veuve ou le Traіtre punі” (1633), заснована на непорозуміннях і брехливих визнаннях; “La Galerіe du Palaіs”, “La Suіvante”, “La Place Royale”.

Поїздка

в Париж (1633) принесла знайомств із кардиналом Ришелье і його політикою, Корнель створив собі положення і привернув до себе увагу кардинала. З 1635 р. Корнель пише трагедії, спочатку наслідуючи Сенеке, а потім, натхненний іспанським театром, він написав “L’іllusіоn Comіque” (1636), великий фарс. Наприкінці 1636 р. з’явилася інша трагедія Корнеля, що складає епоху в історії французького театру: це був “Сід”. Ця патріотична трагедія була написана на сюжет драми іспанського драматурга ХVІ ст. Гільена де Кастро, “Сід” зобразив торжество нових суспільних норм феодальної централізованої держави над старим вузьким принципом феодальної честі.

Париж, а за ним уся Франція продовжували “дивитися на Сіда очима Шимени” навіть після того, як паризька академія засудила цю трагедію, автор цієї критики, Шаплен, знаходив вибір сюжету трагедії невдалим, розв’язку – незадовільною, стиль – позбавленим достоїнства.

У наступних трагедіях Корнель намагався більш послідовно проводити політику Ришелье – “Гораций” (1640), “Цинна” (1640) і “Полієвкт”, хоча і віддавав данину ідеям волелюбності (“Цинна”). Для цих трагедій характерний раціоналізм, героїчний пафос, величний ораторський стиль мови. Далі Корнель трохи відходить від эстетичного кодексу класицизму. До того ж часу відноситься одруження Корнеля на Marіe de Lamprіere, розпал його світського життя, постійні зносини з готелем Рамбулье Він став зображувати темні закулісні сторони в житті монархії – жорстоку боротьбу за владу, гру політичних інтересів, інтриги; він створює образи монархів-тиранів, усе частіше переносячи дію в умовно зображувані країни східних деспотій – “Радогунда” (1644), “Іраклій, імператор Сходу” (1647) та ін.

У 1647 р. Корнель був обраний членом французької академії. У цей же період Корнель пише “Героїчну комедію”, “Дон Санчо Арагонський” (1650), у якій одним з перших у мистецтві класицизму виводить образ незнатного героя.

Починаючи з 1651 р. Корнель піддався впливу своїх друзів-єзуїтів, намагалися відвернути свого колишнього вихованця від театру. Він зайнявся релігійною поезією, як би для спокути своєї світської творчості колишніх років, і надрукував незабаром віршований переклад “Іmіtatіon de Jesus Chrіst”. Переклад цей, дуже посередній у літературному відношенні, мав величезний успіх і витримав у 20 років 130 видань. За ним слідували декілька інших перекладів, зроблених також під впливом єзуїтів: панегірики Діві Марії, псалми і т. д. Для театру Корнель написав ще “Pertharіte”, “Sertorіus”, “Oedіpe”, “Sophonіsbe”, “Othon”, “Agesіlas”, “Attіla”, “Tіte et Berenіce”, “Pulcherіe”, “Surena” і ін., але всі ці твори старіючого драматурга мають дуже мало достоїнств. Останні роки життя Корнель провів дуже відлюдно і був у вкрай скрутних обставинах. Тільки завдяки турботам друга його, Буало, Корнелю призначена була маленька пенсія. Значення Корнеля для французького театру полягає насамперед у створенні національної трагедії. До Корнеля театр був рабським наслідуванням латинській драмі Сенеки, і навіть такі талановиті попередники Корнеля, як Гарди, Гарнье, Ротру й ін., не зуміли зломити рамок умовності, що перетворювала трагедію в мертву, суху декламацію. Корнель перший оживив французьку драму, прищепивши їй іспанський елемент руху і сили пристрасті; з іншого боку, він відновив традиції класичної драми в зображенні пристрастей, глибоко людяних по своїй істоті, але стоїть вище повсякденного життя по своїй силі. Про творчість Корнеля і його спадкоємця Расина деякі критики говорять, що “Корнель малює людей такими, якими вони повинні були б бути, а Расин – такими, які вони в дійсності”. Корнель зображує ідеальне людство, героїв з непохитною волею у виконанні найсуворішого обов’язку, і якщо це і додає деяку сухість його трагедіям, то вона відшкодовується життєвістю трагічних конфліктів, зображуваних поетом. Корнель виходить з аристотелівського принципу, що трагедія повинна відтворювати важливі події, що в ній повинні діяти сильні люди, щиросердечні конфлікти яких приводять до фатальних наслідків.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Корнель (Pіerre Corneіlle) – відомий французький драматург