Лісова ідилія Максима Рильського
У післявоєнній поезії Максима Рильського значне місце займають вірші на естетичні теми. Поета хвилюють животрепетні проблеми соціалістичного реалізму – ідейність і народність, типовість і художня майстерність творів, роль різних видів мистецтва в епоху будівництва комунізму. Одним із кращих творів на тему ролі митця і мистецтва в суспільстві є вірш “Художник” (1954), присвячений Миколі Бажану.
Аналіз цього вірша рекомендуємо провести за таким планом:
1. Створення високохудожніх реалістичних картин.
2. Відображення типових
3. Тісний зв’язок митця з життям народу.
4. Громадянська і художня чуйність, талановитість.
5. Оцінка життя і творчості художника.
В результаті такого аналізу перед учнями повинен постати образ художника, основні риси його характеру і творчості.
У вірші “Художник” Максим Рильський створив узагальнений образ передового митця нашого часу, який своєю творчістю надихає радянський народ в його боротьбі за загальнолюдське щастя, створює довговічні художні цінності.
Мистецтво художника відзначається правдивістю, багатством життєвих барв і образів, відібраних з життя. В умінні
Густими барвами земними, Він звеселяє полотно. І чим рясніш воно цвістиме, Тим довше житиме воно.: Думку про те, що справжнє мистецтво живе в поколіннях, Рильський втілив у метафоричний вираз:
І чим рясніш воно цвістиме, Тим довше житиме воно.
Герой твору – художник-реаліст – глибоко знає життя і його закони, з безлічі явищ і фактів уміє відібрати найхарактерніші. Узагальнення, типізація в зображенні життя – один з основних законів художньої творчості взагалі, героя твору – зокрема:
Не кожну фарбу, що потрапить Йому під руку, він бере, Життя не кожний марний клапоть,- Лиш те з життя, що не умро!
Але важливе, типове міститься в окремому, виявляється іноді в незначних, на перший погляд, фактах і явищах дійсності. “Буває, що в дрібниці, у сонця відсвіті легкім”, говорить поет,
Велике сяяво таїться,
Як в іскрі – блискавка і грім.
Типізація й індивідуалізація – дві сторони одного й того процесу творчості.
Аналізуючи вірш, учитель повинен поглибити з учнями знання законів художньої творчості, навчити їх бути спостережливими, бачити глибинні процеси життя. Щоб показати, як у “дрібницях” виявляються закономірності життя, його провідні тенденції, вчитель повинен навести приклади з життя і художньої творчості. Так, у вірші “Чайка над Кремлем” Максим Рильський у “малому” побачив велике. Чайка нагадала поетові про невтомну працю радянського народу по перетворенню природи, вона виступає у вірші як символ нової доби, нашого нестримного руху до комунізму:
Це ж летить доба нова! Це Московське грає море, Щойно вписане в морях, Це усі простори боре Довгокрилий, милий птах!
Найхарактернішою рисою передового художника нашого часу, показує Рильський, є його нерозривний зв’язок з народом, з сучасністю, активна участь у суспільному житті.
У Програмі Комуністичної партії Радянського Союзу, прийнятій на XXІІ з’їзді, сказано: “Головна лінія в розвитку літератури і мистецтва – зміцнення зв’язку з життям народу, правдиве і високохудожнє відображення багатства та різноманітності соціалістичної дійсності, натхненне і яскраве відтворення нового, справді комуністичного, і викривання всього того, що протидіє рухові суспільства вперед”.
Сучасність – душа творчості художника, який досягає найвищого натхнення (“найвище серце там зліта”), найвидатніших творчих успіхів (“найпшншше там цвітіння”) у гущі життя,
Де рух, де дія, де горіння Чуттів і мислей повнота. Тому він з пристрастю такою Малює море без країв, Часи не сну, а неспокою, Великих Партії синів.
“Море без країв” з його вічним неспокоєм – це метафоричне зображення народу в труді. З народом живе, працює, його зображує справжній художник.
У вірші “Художник” знайшли своє поетичне вираження основні риси методу соціалістичного реалізму – утвердження життя як діяння, глибоке і всебічне відображення дійсності (“Ніщо від нього не втече, минулі і майбутні роки він підіймає на плече”), створення позитивних образів “великих Партії синів”.
Герой твору “пильний, сміливий, стоокий”. Художні визначення (епітети) цього рядка – це не лише характеристика героя, але й вимога до митців нашого часу. Художник повинен бути передовим громадським діячем, “всеобіймаючим оком” дійсності.
Сердечна чуйність, відгук на радість і горе народу – неодмінна риса радянських митців, перед духовним зором яких стоять Пушкін і Шевченко, Некрасов і Франко, , Горький і Коцюбинський, чия вразлива душа, як ніжна струна, відгукувалась на кожен рух життя. Заперечуючи ворожі народові теорії “чистого мистецтва”, “незалежності” митця від суспільства, Іван Франко писав:
…поет сучасний – Він тим сучасний, що нещасний, Поет – значить: вродився хорим, Болить чужим і власним горем. В його чутливість сильна, дика, Еольська арфа мов велика, Що все бринить і не втихає: В ній кождий стрічний вітер грає.
(“Лісова ідилія”).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)