Легенди про Богоматір: “Скорбна мати” Павла Тичини й “Марія” Уласа Самчука
Апокрифи – ранньохристиянські книги, які, описуючи життя біблійних героїв (пророків, апостолів, Ісуса Христа, діви Марії), прагнуть зосередитися на моментах, не розкритих у Святому Письмі, “доповнити” його. Проте вони суперечать Біблії в принципових моментах, і більшість християн частиною Біблії їх не вважають.
У свою чергу, в романі Уласа Самчука “Марія” з Богородицею співвідноситься тільки образ головної героїні Марії Перепутько. Під час одруження Гната з Марією на невідповідність одного другій вказує така деталь: “Благословляли
І Тичини мати Ісуса ходить по наповнених трупом полях України
Не витримала суму, Не витримала муки, Упала на обніжок, Хрестом розп’явши руки!
У романі Самчука велич головної героїні теж полягає в небажанні ширити зло на землі, краще лишатися ображеною, аніж помститися комусь. Так, коли син Максим виганяє старих батьків із хати, а син Лаврін від гніву втрачає самоконтроль, вона стає між синами й намагається помирити їх, не даючи емоціям взяти гору і привести до трагедії. В кінці життя вона зізнається Гнатові, що знала, що це він підпалив її хату, проте раніше не відповіла на питання Корнія, чи не здогадується вона, хто б міг бути палієм.
Іншим ключем до розуміння цих текстів може бути апокриф “Ходіння Богородиці по муках”, де описується сходження Марії до пекла, видовище мук грішників і рішення упрохати Христа помилувати їх. У “Скорбній матері” Богородиця зустрічає апостолів, які повідомляють ій про воскресіння Христа. Замість повірити, як то свідчать Євангелія, Богоматір виражає рішучий сумнів:
Звела Марія руки. Безкровні, як лілеї: Не до Юдеї шлях вам, Вертайте й з Галілеї. Ідіте на Вкраїну, Заходьте в кожну хату, Ачей вам там покажуть Хоч тінь його розп’яту. (…) Христос воскрес? – не чула, Не відаю, не знаю. Не буть ніколи раю У цім кривавім краю. (…) Проходила по полю… – І цій країні вмерти? – Де він родився вдруге –
Яку любив до смерти? Українські поля з трупом постають як аналог пекла. У той же час Марія стверджує, що, хоч Христос народився в Україні й любить її до смерті, але не воскрес у ній доти, доки тут ллється кров (можливий мотив – знамените “А до того я не знаю Бога…” з шевченкового “Заповіту”). Тичина вживає характерний для себе прийом поєднання шокуючих суперечностей: Україна – земне пекло й у той же час земля обітована, центр світу, де повторюється таємниця спасіння людства під їхніх гріхів.
У романі Самчука Марія Перепутько, проходячи до кінця свій і’традницький шлях, мовби спускається до пекла голодомору, втілюючи надію України на відновлення, воскресіння. На це вказують слона Гната до Марії, які нагадують поклоніння діві Марії: “Марія розплющила очі, дивиться назустріч сонцю, вийняла суху, кістляву руку і простягнула її далеко від себе.
– Сонце! – каже вона. – Сонце!.. Дивися, Гнате, яке сонце. Ба чив ти коли таке сонце?.. Кінчики проміння опалюють сухі жили руки, б’ють у запалі очі, нідбарвлюють срібло волосся. Марія не жмурить очей. (…) Гнат мовчки сидить, і в душі його воскресають мертві з гробів, встають з домовини люди, далекі, забуті, розкидані по всій землі. Встають радісні і сліпають радісні пісні. Гнат усміхається. Після здіймає свою руку, бере у неї Маріїну, ту, шо до сонця знялася, і лагідно, довго цілує її. (…) – Цілую руку матері. Цілую святість велику. Цілую працю!”. Схожість цих творів може йти й від наслідування, оскільки збірки
І виходили в Галичині й, напевне, були відомі Самчукові, хоча треба наголосити, що роман Самчука є цілком самостійним твором. Нідстань, відмінні політичні умови, різна партійна й конфесійна на-чежність (православний містик-універсаліст, уенерівець Тичина в ре-нолюційній Україні й греко-католик, оунівець Самчук у Чехословач-чіімі) не завадили спільності художнього мислення митців. У розглянутих текстах через апокрифи про Богоматір обидва літератори подають вражаючу й величну візію трагедії українського суспільства, тор-іуроианого революцією чи голодомором.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)