Короткий зміст Хвалькуватий воїн Тита Макция Плавта

У цій комедії головне не сюжет, а герой, “хвалькуватий воїн”. У старі часи в Греції професійних воїнів не було, були ополченці. А потім, коли війна стала професією, то з’явилися лихі найманці, які йшли на службу до кого завгодно, хоча б на край світла, по більшій частині гинули, а хто не гинув, той вертався на батьківщину розбагатілий і гучно хвастався чудесами, які він бачив, і подвигами, які він нібито зробив. Такий враз розбагатілий хвалькуватий воїн-грубіян став у комедіях постійним персонажем.

У Плавта його кличуть ім’ям Пиргополиник,

що значить “Башнеградопобедитель”. Він сидить перед своїм будинком і стежить, як слуги чистять його збруя – “щоб яскравіше сонця! “. При ньому дармоїд по кличці Хлебогриз, вони вдвох уважають, скільки ворогів уклав Пиргополиник у своїх походах: кого в Скифии, кого в Персії, усього сім тисяч, і всіх за один день! А те ще в Індії він один лівої перебив слонові руку, те пак ногу, і те вдаривши лише вполсили!

И взагалі, який він герой – і богатир, і хоробрий, і красень, і як жінки його люблять! Насправді ж він шахрай, боягуз, розпусник. Про це повідомляє публіку його раб по ім’ю Палестрион.

Палестрион служив

в Афінах в одного юнака, а той любив одну дівчину. Коли юнак був в отлучке, от цей самий Пиргополиник обманом викрав цю дівчину й відвіз сюди, у місто Ефес. Палестрион помчався попередити пана, але в шляху його схопили пірати й продали в рабство цьому ж Пиргополинику. Втім, йому вдалося-таки переслати звісточку колишньому хазяїнові; той приїхав в Ефес, оселився по сусідству з воїном у доброго дідка й таємно бачиться з улюбленої.

От на сцені будинок воїна, а от будинок старого, вони поруч, і між ними розумний раб легко спорудив потайной хід. Всі б непогано, але інший раб воїна підглядів за побаченням закоханих, і дідок сусід дуже стривожений: не влаштував би бешкетник воїн йому погрому. “Добре, – говорить Палестрион, – видумаємо, начебто в його дівчини була в Афінах сестра-двойняшка, от вона-те й оселилася зі своїм коханцем у тебе, старий”. Що ж стосується свідка, те його можна заплутати й залякати: з його адже й попит, якщо недоглядів.

Справді, поки спостерігач поспішає з доносом, дівчина, пробравшись по таємному ході, виявляється вже будинку й обрушується на нещасливого донощика як на наклепника; а потім, знову перебравшись до сусіда, вона вже показується відкрито й під видом власної сестри милується з юнаків, а в дурного раба голова зовсім іде навкруги. Старий сусід не проти такого розіграшу, так що юнакові-афінянинові навіть незручно: стільки турбот із-за нього! “У таких справах я радий допомогти, – відповідає старий, – я й сам ще ласий до красунь, а вони до мене: вихований, дотепний, люб’язний – теперішній ефесец!” “А що ж дотепер холост? ” – дивується юнак.

“Воля вище всього! ” – гордо заявляє дідок. “Що правда, то правда!

” – підтверджує раб. “А як же без дітей? – дивується юнак.

– Хто ж про тебе піклується? ” – “Що ти! – відмахується старий, – жоден син не буде так уважний і ввічливий, як далекі родичи, що сподіваються на мою спадщину: вони мене на руках носять!

” – “А це й до кращого, що ти не одружений, – говорить раб. – Знайди-Ка ти гетеру, гарн і жадібну, і видай за свою дружину…” – “Це ще навіщо? ” – дивується старий. “Нехай вона прикине, начебто по вуха закохана в Пиргополиника й начебто передала мені для нього от це твоє кільце…

” – пропонує юнак. “Нічого не розумію, але вірю тобі: бери, роби що хочеш”, – вирішує старий. Герої без праці домовляються з гетерою; раб є до Пиргополинику, пропонує йому кільце, розхвалюючи сусідку, розписуючи її любов. Воїн, звичайно, вірить: як у нього не закохатися? Тепер, виходить, потрібно тільки відскіпатися від викраденої їм афінянки, щоб нова красуня не ревнувала.

Мабуть, навіть добре, що тут по сусідству з’явилася її сестра: воїн вирішується передати їй свою коханку з рук на руки, так ще щедро обдарити, щоб помовчувала, а рабові Палестриону за послуги дати волю й відправити з ними провідником. З’являється юнак, видаючи себе за довірену особу матері обох дівчин; воїн віддає йому свою афінянку, та зображує велике горе: ах, як важко їй розставатися з таким красенем і богатирем! Юнак з подружкою, рабом і подарунками благополучно спливають в Афіни. Чеснота восторжествувала, але порок ще не покараний Однак і цього чекати недовго.

Виступає гетера й грає, як задумано, дружину старого, закохану в Пиргополиника. Той слухняно треба на побачення з нею в сусідський будинок. Там на нього накидається старий хазяїн з міцними рабами: “Як ти смієш, окаянний, під’їжджати до моєї дружини?” Його вистачають, б’ють, точать ніж, щоб вихолостити на місці; з голосними криками воїн відкуповується від розправи більшими грошима й,”обм’якши від побоїв”, утікає з ганьбою. “Я обманутий, я покараний – але, на жаль, заслужено!

Всіх розпусників би етак: стало б поменше їх. Ну, тепер додому! А ви нам, глядачі, поплескайте!

” Такою мораллю закінчується комедія






Аналіз гімн красі.
Короткий зміст Хвалькуватий воїн Тита Макция Плавта