Конфлікт особистості і держави у романі Василя Гроссмана “Життя і доля”
У романі Василя Гроссмана “Життя і доля” конфлікт особистості і держави показаний у всій його глибині. Не випадково для розкриття цієї теми автором обраний такий історичний період у житті нашої країни, як Велика Вітчизняна війна. Письменник вважав, що війна з усією гостротою виявила проблеми сучасності, оголила основні протиріччя епохи, письменник бачить у війні не тільки зіткнення армій, а зіткнення різних поглядів на життя, на долю людини і народу. Основні проблеми, порушені Гроссманом у романі, – це життя і доля, воля і насильство,
“Сталінградське торжество визначило результат війни, але мовчазна суперечка між перемігшим народом і перемігшою державою тривали. Від
У думках Кримова видні його внутрішні протиріччя. Доля цієї людини, лицарські відданого ідеям революції, чесного і прямого, приводить його до незгоди із самим собою. Колись комісар Кримов, переконаний у тім, що захищає інтереси країни, написав донос на запідозреного ним у неблагонадійності Грекова. Наприкінці добутку – це нещасна людина яка по-новому осмислює свій вчинок і повністю перемінила свої погляди на події, які відбуваються в країні. У трагічній долі Кримова та інших героїв добутку автор обвинувачує тоталітарну державу, що змушувала людей вступати в протиріччя із собою і навколишніми. Згадаємо такий епізод: Євгенія Миколаївна Шапошникова вирішує повернутися до чоловіка, коли його заарештовують, всупереч своїй любові до Новикова. Тоді Штрум говорить їй: “Женя, мила, ви надійшли по совісті. Повірте, це краще, що дано людині. Я не знаю, що принесе вам життя, але впевнений: зараз ви надійшли по совісті. Головне лихо наше – ми живемо не по совісті.
Ми говоримо не те, що думаємо. Почуваємо одне, а робимо інше. Толстой, пам’ятаєте, із приводу страт сказав: “Не можу мовчати!”. А ми мовчали, коли в тридцять сьомому році стратили тисячі безневинних людей. І ці кращі мовчали! Були адже й ті, які галасливо схвалювали. Ми мовчали під час жахів колективізації. І я думаю – рано ми говоримо про соціалізм – він не тільки у важкій промисловості. Позбавити людину права на совість – це жахливо. І якщо людина знаходить у собі сили надійти по совісті, він почуває такий приплив щастя. Я радий, що ви надійшли по совісті”. У цих словах, мені здається” повністю виражене відношення автора до конфлікту особистості і держави. Показова доля і самого фізика Штрума, який досяг широкого наукового визнання не тільки завдяки своєму таланту, але і зробивши підлий вчинок, що не дає цій людині спокою. Коли він підписує наклепницький лист, ним рухає “якесь темне, нудне почуття покірності…”. Герої роману по-різному ставляться до проблеми життя і долі, волі і необхідності. Тому у них і різне відношення до відповідальності за свої вчинки. Наприклад, штурмбанфюрер Кальтлуфт, кат у печей, що вбив п’ятсот дев’яносто тисяч чоловік, намагається виправдати себе наказом понад, владою фюрера, долею (“доля штовхала… на шлях ката”). Але далі автор говорить: “Доля веде людину, але людина йде тому, що хоче, і він вільний не хотіти”.
Проводячи паралель між Сталіним і Гітлером, фашистським концтабором і табором на Колимі, Василь Гроссман говорить, що ознаки будь-якої диктатури однакові. І її вплив на особистість людини руйнуючий. Деякі герої роману, такі, як Мад’яров, вважають конфлікт особистості і держави вічним і непереборним. Але автор не згодний із цим твердженням. За словами Гроссмана, від результату цього конфлікту залежить доля людини, і в той же час багато чого залежить від того, яка сама людина, особистість. Показавши слабкість людини, невміння протистояти силі тоталітарної держави, Василь Гроссман разом з тим створює образи воістину вільних людей. Значимість перемоги у Великій Вітчизняній війні, завойованої всупереч диктатурі Сталіна, більш вагома. Ця перемога стала можливою саме завдяки внутрішній волі людини, здатної пручатися всьому, що б не підготувала їй доля.
Герой цієї війни в розумінні Гроссмана – це людина, що піднялася над масовим страхом, переборола його, зуміла залишитися особистістю, індивідуальністю. Такий, наприклад, Греков – виразник не тільки національного, але й вселюдського волелюбного духу. Пробудженню особистості, її волі сприяла сама атмосфера воюючого Сталінграда, атмосфера “природної рівності, що так сильно” саме тут. Незвичайні умови війни і свідомість того, що від сталінградців залежить її результат, доля Росії, створювали атмосферу рівності, проблиск тієї волі, про яку давно мріяли.
Сам письменник сповна зазнав трагічну складність конфлікту людини і держави в сталінську епоху. Тому він знає ціну волі: “Тільки люди, що не відчули на собі подібну силу авторитарної держави, її тиску, здатні дивуватися тим, хто покоряється їй. Люди, що пізнали на собі подібну силу, дивуються іншому – здатності спалахнути хоч на мить, хоч одному гнівно, що зірвалося слову, боязкому, швидкому жесту протесту”.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)