Салтиков-Щедрін – один з найбільших сатириків світу. Все своє життя він присвятив боротьбі за звільнення російського народу, критикуючи у своїх добутках самодержавство і кріпосництво, а після реформи 1861 року – пережитки кріпосного права, що залишилися в побуті і психології людей. Сатирик критикував не тільки деспотизм і егоїзм гнобителів, але і покірність гноблених, їх довготерпіння, рабську психологію. Розуміючи, що революцію може зробити тільки народ, Салтиков-Щедрін намагається розбудити самосвідомість народу, кличе його на боротьбу.
В усій красі розкрився талант сатирика в його казках. Цей жанр дозволяє сховати щирий зміст добутку від цензури. У казках Салтиков-Щедрін розкриває тему експлуатації народу, дає нищівну критику паразитизму дворянства, чиновникам – всім тим, хто живе народною працею. У казці “Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив” письменник зображує двох генералів, які потрапили на незаселений острів.
Два великих чиновники все своє життя прослужили в реєстратурі, яку потім “через непотрібність скасували”. Потрапивши на острів, генерали-дармоїди ледве не з’їли один одного. Не виявися на острові
мужика, ледарі так і вмерли б з голоду, хоча на острові було безліч плодів, риби та усякої живності. Наситившись, генерали знову здобувають упевненість у собі. “Бач, як добре генералом бути”, – говорить один з них. У цій казці Салтиков-Щедрін викриває паразитизм, повну нездатність людей, які давно відвикли від праці. Пізніше Чехов у п’єсі “Вишневий сад” покаже нам Гаєва, зрілу людину, якій старий лакей Фірс надягає штани. Виявися Гаєв на незаселеному острові, він так само, як і генерали, вмер би з голоду. Генералам не спадає на думку, що експлуатувати мужика – це ганебно та аморально, вони повністю впевнені у своєму праві, що на них повинен хтось працювати. Сатирик пише: “Повернувшись назад у Петербург, генерали грошей загребли, але і мужика не забули: вислали йому чарку горілки та п’ятак срібла. Веселися, мужичина”. З такою ж силою Салтиков-Щедрін викриває самодержавство в казці “Ведмідь на воєводстві”. Лев у своє далеке воєводство посилає Топтигіных для втихомирення “внутрішнього супостата”. Під династією Топтигіних Щедрін має на увазі придворних слуг панів. Три Топтигіна поміняють один одного на посту у далекому воєводстві. Перший і другий воєводи займалися різного роду злодіяннями: перший Топтигін – дрібними (чижика з’їв), другий – великими (забрав у селян корову, коня, двох овець, “за що мужики осерчали і вбили його”). Третій же Топтигін не хотів кривавих злодіянь, він пішов ліберальним шляхом, за що мужики багато років надсилали йому то корову, то коня, то свиню, але зрештою, лопнуло терпіння мужиків, і вони розправилися з воєводою. У цій розправі ясно бачаться стихійні бунти селян проти своїх гнобителів. Салтиков-Щедрін показав, що невдоволення народу обумовлене не тільки сваволею намісників, але й порочністю всієї самодержавної системи. Сатирик не втомлювався викривати пороки самодержавства і в інших своїх казках. У казці “Орел-меценат” видатний письменник показав відношення верхів до мистецтва, науці і освіті. Він робить один висновок, “що орли для освіти не потрібні”.
У казці “Премудрий піскар” Салтиков-Щедрін висміює міщанство (“жив тремтів і помирав тремтів”). Також небайдужий Салтиков-Щедрін і до ідеалістів-утопістів (казка “Карась-ідеаліст”), Письменник затверджує, що не словами, а рішучими діями можна досягти щасливого майбутнього, і зробити це може сам народ. Народ у казках Салтикова-Щедріна талановитий, самобутній, життєво кмітливий. Мужик робить із власного волосся невід у казці про генералів. Письменник-гуманіст повний гіркоти за свій багатостраждальний народ, затверджуючи, що він своїми руками “в’є мотузку, що йому потім накинуть на шию гнобителі”. Образ коняги з казки Салтикова-Щедріна – символ поневоленого народу.
Свій стиль Салтиков-Щедрін називає езопівським, у кожній казці присутній підтекст, різні іносказання. Тісно зв’язані казки Салтикова-Щедріна з народною творчістю: він часто вживає народні прислів’я і вираження. Літературна спадщина Салтикова-Щедріна, як і всякого геніального письменника, належить не тільки минулому, але й сьогоденню, і майбутньому.
