Історична доля української нації в творчості Олександра Довженка

Олександра Довженка порівнюють із митцями Відродження. Пристрасність і всебічність обдаровання, яскрава національна самобутність і якась вселенська глибина – ось визначальні риси його таланту. Митець мав не лише свій неповторний стиль, а й власну філософію, власну концепцію історичного розвитку людства загалом і рідного народу зокрема. Тож природно, що проблема історичної долі українців була провідною в його творчості. Аналізуючи історіософські ідеї Олександра Довженка, варто пам’ятати, за яких обставин йому доводилося жити й творити. Прикметним у зв’язку з цим є такий щоденниковий запис митця, зроблений 1945 р.: “Товаришу мій Сталін, коли б Ви були навіть богом, я й тоді не повірив би Вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорнім тілі. Коли немає ненависті принципової, і зневаги нема, і недоброзичливості ні до одного народу в світі, ні до його долі, ні до його щастя, ні гідності чи добробуту, – невже любов до свого народу є націоналізмом? Чи націоналізм в непотуронні глупоті людей чиновних, холодних діляг, чи в невмінні художника стримати сльози, коли народу боляче?..”

Роздумами про історичну долю української нації просякнута кіноповість Україна в огні. У творі Довженко прагнув збагнути всі героїчні і драматичні події війни. іТут повновладно звучить критичний пафос, письменник помічав негативні соціальні й моральні явища, намагався з’ясувати їхні причини, що своїм корінням сягали передвоєнної дійсності. Ось як схарактеризовано, хоча й устами ворога, деякі симптоматичні явища, спричинені сталінською ідеологічною машиною:

“У них немає державного інстинкту… Ти знаєш, вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім’ї, дружби. У них від слова нація остався тільки прикметник”.

Головний, наскрізним в кіноповісті є велетенський, епічний образ України, сплюндрованої фашистами і більшовиками. Епітетами кривава, попалена, розбита, поруйнована, обездолена в загравах пожеж дано “портрет” України тих буремних літ. Звісно, Україна – це передусім українці. Які вони? За повістю, вони працьовиті, винахідливі, терплячі, співучі, мужні, сентиментальні. На жаль, понад трьохсотлітнє ярмо імперської Росії та більшовизму прищепило українцям синдром рабства. За комуно-більшовицької системи поняття “Україна”, “Батьківщина” було замінено іншим – “класова боротьба”. “Обучали класам”, – каже Павло Хутірний. “Ніхто не став їм у пригоді із славних прадідів, великих воїнів, бо не вчили їх історії”.

“До чого народ зіпсовано, – дивується полковник Крауз. – Все доносять… “.Такий критичний присуд рідному народові, вкладений у вуста кривавому агресорові, мимоволі навіює Шевченкове: раби, підніжки… Не випадково, дослідники співставляють образ Довженкової України з Україною з Шевченківського “Кобзаря “. Зокрема, натрапляємо з повісті на мотив вірша “Та не однаково мені”.

У концтаборі, на порозі ймовірної смерті Лаврін Запорожець рішуче сказав: “Дарма, що я загину, нестрашно мені смерті. Чуєш? Та страшно мені, коли подумаю, де ж погниють кості обдурених Гітлером..!” Перша картина повісті (“У садочку біля чистої хатини, серед квітів, бджіл, дітвори…за столом у тихий літній день сиділа родина Запорожця і тихо співала…”) дуже нагадує класичний Шевченків вірш “Садок вишневий коло хати”. У Шевченка “Минають дні, минають ночі, …минає літо…”, і в Довженка “Минали дні, минали ночі, минуло літо”. У Шевченка “Земля плаче у кайданах”, і...

в Довженка – “Стогнала в журбі

Земля”. Отже, шевченківські мотиви пронизують й опромінюють “Україну в огні”. Образна, ідейна і поетико-стилістична спільність засвідчує однакову патріотичну платформу обох великих синів нашої нації’.

Високопатріотичне звучання “України в огні” не “вписувалося” в тодішню атмосферу диктату, підозр і культу вождя. “Сьогодніж узнав… тяжку новину, – записував О. Довженко в щоденнику від 26 листопада 1943 року, – моя повість “Україна в огні” не сподобалася Сталіни і він її заборонив для друку і для постановки… Тяжко на душі і тоскно… Мені важко од свідомості, що “Україна в огні” – це правда… Нікому, отже, вона не потрібна, і ніщо, видно, не потрібно, крім панегірика”. А незабаром митець записав, що починає новий свій сценарій про народ, про простих, звичайних людей, які понесли найбільші втрати навійні. Написана через рік “Повість полум яних літ” – це широка, епічна картина війни, осмислення долі людини і народу в світлі великої Перемоги. Звеличуючи в Повісті полум’яних літ”, як і в “Україні в огні”, людину-переможця (образи Івана Орлюка, Уляни, учителя Рясного та інших), О. Довженко полемізує з однобічними й поверховими поглядами на війну і на Перемогу. В діалек-тичності підходу до життя – одна з прикметних засад Довженкової естетики. Митець бачить і героїзм людини, яка стала на оборону своєї Батьківщини, справедливість її помсти і кари, але він бачить також і тяжкі трагедії народу, згубний вплив війни на людську мораль, бо людина народжена для радості й праці.

Задуми, пов’язані з відтворенням історичної долі рідного народу, з’являлися в Довженка і раніше. Так, у травні 1941 р. він завершив сценарій “Тарас Бульба, почав знімати фільм, задумавши поетичну епопею з історії українського народу, переносячи на екран прозу близького йому Гоголя. Проте фільм знімати заборонили…

Не було реалізовано й задуми епічного показу сучасності на широкому історичному тлі через екскурс в сиву давнину у фільмі про будівництво Каховського водосховища. Забракло не тільки свободи (митець постійно перебував під недремним наглядом червоних опікунів), але й життя. А що мав Довженко намір створити фільм про Україну, свідчать щоденникові записи: “Се мусить бути велетенський фільм, – наказує сам собі письменник. – Усе, що є в мене святого, весь досвід і талант, усі думки і мрії, і навіть сни – все для нього. Створити твір, достойний великості мого народу, – ось єдина мета, єдиний зміст мого життя. Благослови, Господи, мої нетверді руки”. Це мав бути фільм не просто про Каховську ГЕС, Каховське море, а про вічне море українського національного духу, Запорізьку Січ і Великий Луг, неподоланий український народ.

Багато хто з дослідників творчості Довженка звертає увагу на те, що різножанрові його твори тісно пов’язані між собою й укладаються в єдиний цикл чи єдину епопею, що “висвітлює корінні етапи в житті українського села”. Не раз говорив про це і сам митець, записуючи в щоденнику думки щодо “книжки про український народ”. Отож, усі його твори – то ніби й справді одна книга про історичне буття українського народу, її прологом по праву може вважатися “Зачарована Десна”, а вершиною – “Поема про море”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...