“И скучно и грустно, и некому руку подать…” (за творами М. Ю. Лєрмонтова)
Характерною темою для всієї творчості М. Ю. Лєрмонтова є тема самотності. Напевно, тому в багатьох його віршах зустрічаються такі слова, як “один”, “самотній” (“Белеет парус одинокий…”, “Выхожу один я на дорогу…”, “На севере диком стоит одиноко…”). Ми знаємо, що поет і в житті був самотній. Його зреченість, віддаленість від людей відбилася майже у всіх його творах: “И скучно и грустно, и некому руку подать в минуту душевной невзгоды”.
Ліричний герой Лєрмонтова страждає від усвідомлення неможливості
Уж не жду от жизни ничего я,
И не жаль мне прошлого ничуть.
Поет розумів, що втеча від суспільства нереальна і позбавлена змісту. Чим пильніше він вдивлявся в життя, тим ясніше ставало, що особисто він не може бути байдужим до бід людських. Зі злом треба боротися, а не утікати від нього. Бездіяльність примиряє з існуючою несправедливістю, вона обумовлює самотність і прагнення жити в замкненому світі власного “я”. І саме страшне – породжує байдужість до світу і людей. Тільки в боротьбі особистість знаходить себе. У “Думі” поет ясно говорить
Печально я гляжу на наше поколенье!
Его грядущее – иль пусто, иль темно…
Автор думає, хоча і трохи інакше, про долю свого покоління й у “Герої нашого часу”.
Наприклад, Грушницький належить до світського товариства, характерною рисою якого є бездуховність. Печорін же, приймаючи умови гри, знаходиться ніби над суспільством, розуміючи, що там “миготять образи бездушних людей, пристойністю стягнуті маски”. І Печорін, на думку автора, зібрав у собі всі вади “нашого покоління”. Він – не тільки докір кращим людям епохи, але і заклик до громадянського подвигу.
Лєрмонтов своєю поезією відповідав на запити часу. В образі Мцирі він показав нового героя, що одержимий ідеєю свободи і мужньо бореться за здійснення свого ідеалу:
Я мало жил, и жил в плену.
Таких две жизни за одну,
Но только полную тревог,
Я променял бы, если б мог.
Боротьба – ось той моральний заповіт, що повинен визначати життя, поведінку, вчинки і думки його як поета і як людини.
Ми не схибимо, якщо скажемо, що “Парус” у Лєрмонтова символізує сильну і незалежну особистість, її самотність і трудність шляху, невпинні пошуки цілі і сенсу життя. Самотній парус стає перед нами як утілення абсолютної свободи:
Увы! – он счастия не ищет
И не от счастия бежит!
Тема самотності в Лєрмонтова стикається і з темою кохання. Ось і у вірші “Я не унижусь пред тобою…” він говорить:
Начну обманывать безбожно,
Чтоб не любить, как я любил,
Иль женщин уважать возможно,
Когда мне ангел изменил?
Чи не те саме трапилося колись з Печоріним, зробило його жорстоким і по відношенню до княжни Мері, і до Бели?
І ліричний герой поета, і Печорін у своїй самотності тягнуться до природи, уміють бачити її красу. Але і тут тема самотності звучить із незвичайною силою:
Выхожу один я на дорогу;
Сквозь туман кремнистый путь блестит;
Ночь тиха. Пустыня внемлет Богу,
И звезда с звездою говорит.
Щораз, читаючи твори Лєрмонтова, я знову і знову замислююся про його долю. Мені стає дуже смутно від того, що ще в юності поет немов пророкував свою долю в одному з віршів, який, по суті, став програмним:
Нет, я не Байрон, я другой
Еще неведомый избранник,
Как он, гонимый миром странник,
Но только с русскою душой.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)