Герої війни 1812 року – великі і непомітні
Твір по роману Л. М. Толстого “Війна і мир”. Роман “Війна і мир” можна з повним на те правом назвати історичним романом, В основу його лягла велика історична подія, від результату якої залежала доля цілого народу. Толстой виступає не тільки як історик, але і як знавець людської психології. Толстой історично вірно описує своїх героїв. У романі у якості персонажів виступають і реально існуючі діячі, але вони насамперед люди, тому Толстой показує їх переживання, моральний вибір і життєві позиції. У романі поряд з людьми, що залишили помітний
Історія у Толстого – це взаємодія мільйонів людей. Окрема людина, якою б великою вона по соціальному стану
Автор називає його “катом народів”. Наполеон виступає нахабним і жорстоким завойовником, дії якого протипоставлені всьому ходу історії. Наполеон вірить не в народ, а в самого себе, він упоєний власною славою і голосними перемогами. Якщо Кутузов – патріот, то Наполеон не думає про благо своєї країни, для нього важливіше його власна слава. Його армія показана як армія мародерів, які палили й грабували Москву. За кілька місяців вони не тільки знищили всі запаси харчування, але і привели в непридатність культурні цінності. Толстой розглядає Кутузова і Наполеона у відповідності зі своїми філософськими поглядами, згідно яким ці два великих полководці діють так, як їм призначено долею. Кутузов персоніфікує собою Добро, Наполеон – Зло. Відповідно до історичного закону, Добро обов’язково переможе Зло. Цією місією Добра і наділений Кутузов. Тому Толстой показує лише одного Кутузова справжнім генієм і великою історичною особистістю. У романі діють і інші історичні особи, кожний з них виконує свою роль. Толстой співчутливо ставиться до генерала Маку. Принижений і розбитий, що втратив своє військо, він приходить до Кутузова. Приходить із непокритою головою, мокрий і понурий, повністю усвідомлюючи свою провину. Кутузов, досвідчений військовий начальник і велика людина, великодушно прощає його. Іншого полководця, вже російського, князя Багратіона, головнокомандуючий благословляє на подвиг. Представляючи читачеві Михайла Михайловича Сперанського, Толстой підкреслює в його портреті металевий сміх і холодні руки. Створюється враження, що це не стільки людина, скільки машина, створена на благо держави. Його завдання – реформувати та обновляти. У романі живуть і діють не тільки великі люди. Роль більшості інших персонажів малопомітна, але не менш важлива. Всі вони несли тяготи війни і працювали для перемоги. Війна змусила переглянути своє життя і свої погляди багатьох людей. По-іншому став дивитися на світ князь Андрій Болконський. Спочатку князь Андрій жадає військової слави. Він хотів стати героєм, мріяв поодинці врятувати армію. Але одержавши важке поранення, уперше всерйоз задумався про будинок, про дружину, батька, сестру. Колись він готовий був пожертвувати ними заради героїчного подвигу. Тепер це в минулому. У роки війни розкриваються кращі якості П’єра Безухова: безкорисливість, простота, людяність. П’єр після битви під Бородіном змінює свої погляди на життя.
А потім “у полоні, у балагані, П’єр довідався не розумом, а всією істотою своєю, життям, що людина створена для щастя, що щастя в ньому самому, у задоволенні людських потреб, що все нещастя відбувається не від недоліку, а від надлишку”. П’єр переніс разом з усіма тяготи війни. Щире милосердя проявляє Наташа Ростова. При від’їзді з Москви вона скидає з підводи власне майно, щоб розмістити на них поранених. А от портрет Тушина: “Маленький, брудний, худий артилерійський офіцер, без чобіт, в одних панчохах”. Під час війни ця “маленька людина” робить велику справу. Сам Толстой любується Тушиним. Цю непомітну фігурку з усіх боків оточують широкоплечі богатирі. Сам Багратіон, об’їжджаючи позиції, виявляється поруч. Однак Тушин, не зауважуючи генерала, вибігає вперед, під самий вогонь і, “визираючи через маленьку ручку”, командує батареєю. “Ще дві лінії додай, саме буде, – закричав він тоненьким голоском”. Тушин боязкий і соромливий. Однак тактичні рішення, прийняті Тушиним, заслуговують рішуче “добре!” князя Багратіона. Важко вигадати нагороду вище цієї. Героїчна особистість Тушина розкривається тільки в бою. Не задарма Болконський на військовій раді говорить, що успіхом дня російські війська зобов’язані “найбільше дії цієї батареї і геройської стійкості капітана Тушина”. Не можна не згадати про Тихона Щербатого і Платона Каратаєва. Тихон, ризикуючи життям, бере активну участь у партизанському русі, відважно діє в тилу ворога. Платон Каратаєв дуже релігійний, це дозволяє йому філософськи ставитися до смерті й непохитно переносити усі тяготи і позбавлення в полоні. Ряд народних представників, які робили свою “непомітну” щоденну справу, можна продовжити.
Такими героями є Лаврушка, що зумів посміятися над самим Наполеоном, і, сміливий Данило. Це і армійський офіцер Тимохін – виходець із народного середовища, він по-солдатськи просто дивиться на речі. Непомітний, але справжній героїзм цих людей був природним проявом їх високих моральних якостей. У зображенні Толстого – вони таке ж втілення народно-національної стихії, як і Кутузов. Вони виражають саму суть російської армії. З військових у романі представлені усі – від безіменного солдата-патріота, що відчув Москву за собою, до імператора. Але і військові розглядаються по двох лініях; одна пов’язана з військовою працею і подвигами, із простотою і людяністю поглядів і відносин, із чесним виконанням боргу; інша – з світом привілеїв, блискучих кар’єр, “рублів, чинів, хрестів” і разом з тим боягузтва і байдужості до справи і боргу. Саме такою була реальна справа у реальному історичному військовому житті того часу. Закінчити я б хотіла словами Л. М. Толстого, сказаними в епілозі: “Життя народів не вміщається в життя декількох людей”. Це зауваження можна віднести як до персон історичних, так і до простих людей.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)