Філософський зміст поеми І. Франка “Мойсей”
Поема “Мойсей” – результат тривалої роботи І. Франка, його мистецьких і філософських шукань. Проблема співвідношення героя та маси, індивідуальності й колективної стихії часто вирішувалася в наукових розвідках поета. Поема присвячена українському народові, долею якого Франко все життя тривожився. Про це йдеться в пролозі: “Твоїм будущим душу я тривожу”.
В основу поеми покладена біблійна легенда про пророка Мойсея. Він сорок років, переборюючи муки і страждання, вів єврейський народ до обітованої землі. Звернувшись до біблійного
У “Мойсеї” образ біблійного пророка постав у новому освітленні, до того невідомому світовій літературі. У трактуванні Франка
Мойсей все ще вірить і продовжує цей многотрудний путь, що йому освітлювала неопалима купина. Але тема сумніву – дуже важлива в поемі. Засліпленість власного народу, його небажання йти далі сіють у душі Мойсея зерно сумніву, невпевненості. У цей критичний, переламний момент у пустелі пророкові з’являється Азазель. Власне, особиста зневіра у власні сили, власну правоту дають можливість Азазелю впевнити Мойсея у непотрібності шляху.
Найцікавіше, що Азазель упевнює Мойсея в тому, що це його власне бажання вивести народ із Єгипту, а не заповідь Єгови. А оскільки Мойсей виявляється не спроможний довести євреїв до мети, то “найкраще увесь свій тягар Положити на Бога”. Тобто Бога, який існує лише в уяві, є видуманим. Так Мойсей втратив віру в Єгову. Саме. тому пророк має дійти лише до межі обіцяної Богом землі та померти, так і не ступивши на неї.
Філософське осягнення шляху до омріяної землі розкриває й уміло вплетений у канву твору “Міф про Оріона”. У “Мойсеї” міф значно трансформований порівняно з оригіналом, тому, здавалося б, таке незвичайне поєднання біблійного й міфічного матеріалів виглядає у Франковій інтерпретації цілком-природно., У тексті подається тлумачення міфу, що також надає поемі філософського прочитання: “Сей Оріон – то людськість уся, Повна віри і сили, Що в страшному зусиллі спішить До незримої ціли”, а “Хлопчик – логіка фактів”.
Сорокалітні блукання єврейського народу пустелею, протиставлення юрби й пророка в “Мойсеї” набувають екзистенційних параметрів: це міркування і про сенс буття людини загалом, і про буття нації, і про духовність як найголовніший чинник нації. Тому неви-падковими в поемі вбачаємо слова:
Хто здобуде всі скарби землі І над все їх полюбить, Той і сам стане їхнім рабом, Скарби духу загубить.