Філософська проблематика поезії Б. Пастернака
Поезія Бориса Пастернака не легко для сприйняття. Справа тут не тільки в складності його поетики, а й в глибині й динаміці думки. Колись поет зауважив, що філософія – листя поезії; читаючи його вірші, переконуєшся в цьому знову й знову. Філософська традиція в російській ліриці представлена такими іменами, як Баратинський, Пушкін, Лєрмонтов, Тютчев. У своїй творчості вони міркували про питання буття, життя і смерті, людської призначення і духовності, взаємовідносинах людини і світу, людини і природи. Ідеали Істини, Добра та Краси знаходять своє
Філософська спрямованість лірики Пастернака багато в чому обумовлена біографічними факторами. Музика, живопис і література визначали атмосферу в дитинстві поета. Його батько був відомим художником, мати – піаністкою обдарованої; гостями будинки були Сєров, Врубель, Скрябін, Рахманінов, Лев Толстой. Майбутній поет напружено вбирає в себе все нове, осягає загальну природу всього мистецтва і, в кінцевому підсумку, всякої духовності. Всі прояви
Особливість філософської думки Пастернака, або, точніше, способу її вираження, – те, що вона ніде не дана явно, відкрито. Поезії взагалі це не властиво, але у Пастернака глибинний підтекст вірша зашифрований, захований особливо витончено, на межі ризику, що ледачі й не допитливі читач не зможе його вловити. Що ж, виходить, такий читач віршам не потрібен. Людина, що читає Пастернака, повинен сам пройти шлях від поетичного образу до філософського узагальнення: автор ніколи не представляє явно “кінцевий висновок мудрості земної”, ясний для нього самого. Він дає вихідний матеріал для напружених уявних шукань, втім, розсипаючи тут і там натяки, віхи для вказівки шляху. А основна філософська позиція поета залишається як би “за кадром”.
Не претендуючи на повноту та однозначну правильність різдва, спробуємо описати основні принципи пастернаковского світогляду.
Основна філософська проблема – проблема буття. У якомусь сенсі для Пастернака її немає. У нього світ існує – і все. Без усяких “чому” і “навіщо”:
Не треба тлумачити,
Навіщо так церемонно
Марену і лимоном
Обризнута листя.
Існування світу затверджується всій поезією Пастернака. Сама вона – незмінне вираження подиву і благоговіння перед дивом життя. Тому що життя у всіх її проявах є різноманітних неминуще чудо, чия незвичайність настільки велика, що здатна зцілити будь-який біль:
На світі немає туги такий,
Якої сніг б не виліковував.
Герой поезії Пастернака приймає буття таким, яке воно є; досконалість, доцільність його не викликають сумніву. “Сестра моя – життя”, – говорить він. І життя входить в його вірші як у свій дім: поет з нею на “ти”, між ними немає дистанції, про що свідчать ці рядки:
Зі мною, з моєю свічок врівень
Світи розквітлі висять.
Герой приймає світ, і життя в ньому здається йому простий і не обтяженої премудростями, створеними штучно:
Легко прокинутися і прозріти,
Словесної сміття з серця витряст’
І жити, не засмічуючи надалі.
Все це – не велика хитрість.
Благоговіння перед життям поширюється на всі її форми, без такому, що принижує її великий дух поділу на вічне і минуще, на піднесене і приземлене:
“О Господи, як досконалі
Справи твої, – думав хворий, –
Ліжку, і люди, і стіни,
Ніч смерті і місто нічний… “
Як правило, у творах Пастернака тема смерті майже відсутня в чистому вигляді. Смерть не порушує законів і течії життя, вона теж є частина буття. Смерть – це скоріше перехід до іншого етапу існування. Герой не відчуває страху перед небуттям, бо небуття не існує. Про це – вірш “Уроки англійської”. Звертаючись до героїням Шекспіра, поет оповідає про те, як їх смерть стає відкриттям нових світів, не кінцем, а початком життя у всесвіті.
Роздумуючи про основи буття, Пастернак на перше місце ставить любов. Любов – не просто людське почуття, але принцип життя, її першооснова. Їй є відповідність у світі природному – це загальний зв’язок усіх явищ і речей. В одному з віршів
Поет проводить паралель між любов’ю героя і життям морської стихії: герой прив’язаний до своєї коханої, як море до берега. У вірші “Давай кидати слова…” на питання про те, хто керує світом, “хто велить”, дається відповідь: “Всесильний бог кохання, Ягайло і Ядвіга”. Ці імена вибрані не випадково – колись саме шлюб, поєднання польської королеви Ядвіги до литовського князя Ягайла дало початок новій державі.
Почуття любові ріднить людину і світ:
І сади, і ставки, та огорожі,
І кипляче білими криками
Світобудови – лише пристрасті розряди,
Людським серцем накопиченої.
Саме любов дає людині можливість зрозуміти світ. Проблема світорозуміння дуже важлива для Пастернака, і єдине її рішення в поезії автора – це повне прийняття всіх обличчя життя.
Своє визначення сенсу людського життя поет сформулював у вірші, який можна назвати програмним для його творчості – “У всьому мені хочеться дійти…” Людина повинна жити, осягаючи закони цього світу – закони любові всього до всього. Відповідно до них повинна будуватися і його життя:
Але треба жити без самозванства,
Так жити, щоб врешті-решт
Залучити до себе любов простору,
Почути майбутнього заклик.
Праця при цьому виступає як мета буття та його форма: герой каже про блаженство “занять”, про те, що “неробство – прокляття”. Такий для Пастернака “кінцевий висновок мудрості земної”.
Філософія Пастернака – життєстверджуюча та оптимістична. У цьому світі багато трагедій і негод, але вони ведуть нас до нових висот розуміння життя, служать свого роду очищує душу катарсисом. Не можна сказати – “Світ прекрасний”, але потрібно – “Світ існує, і це чудово”.
Їм править закон любові. Все це має прийняти людей, прийняти і трудитися.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)