Фантастичні образи у романі М. А. Булгакова. “Майстер і Маргарита”
Михайло Булгаков – письменник з незвичайною долею: основна частина його літературної спадщини стала відома читаючому миру тільки чверть століття через послу його смерті. При цьому останній його роман – “Майстер і Маргарита” – приніс авторові світову славу. На мій погляд, своєрідність роману “Майстер і Маргарита” полягає в тім, що він жадає від читача виходу за межі звичних естетичних подань і відомостей. Інакше частина художнього змісту роману залишається невидимої, а деякі його сторінки можуть здатися не більш ніж породженням
Перші слухачі роману – сучасники автора – були надмірно зосереджені на розгадуванні Воланда, перелякані мимовільними асоціаціями, до яких вело їхню всемогутність героя в покаранні одних і заохоченні інших персонажів роману. Для мене ж “сатанізм” Воланда очевидний так само, як і божественність Іешуа. Але адже із цього треба, що Воланд – герой негативний. Може бути, моя думка помилково, але я вважаю, що це не так. Я думаю, що людина зобов’язана знати свої недоліки, пізнати самого себе, побачити в собі негативне, що дуже важко, тому що зло здатно зникнути в самих далеких куточках підсвідомості, просто зникнути, тільки-но здавшись, і навіть мати видимість добра. І в цьому випадку зустріч із Волан-будинок необхідна. Він “виверне” душу й “вимете” з її назовні все те, про що не підозрював. Так, це не завжди приємно, скоріше, завжди неприємно. Це може привести людини в розпач і навіть звести з розуму, але це необхідно кожному з нас.
Створюючи фігуру Воланда, Булгаков опирався на устояну літературну традицію, що перемінила середньовічні подання про диявола й злих демонів, інакше сформувавши, як писав В. М. Жирмунський, “загадковий і складний, опоетизований і фантастичний мир надприродних істот… безсмертних, але відкритих страстям і стражданням, а головне – не піддаються однозначній оцінці з погляду традиційних критеріїв добра й зла. Ці істоти виявляються таємничим образом пов’язаними з людиною: він може вступати з ними в спілкування й навіть підкоряти своїй волі, хоча б на час”. Автор роману опирався на найдавніші книги, що розкривають сутність добра й зла, – Старий завіт, Талмуд і багато хто інші. Там він знайшов, очевидно, і таку функцію Воланда, що приводить у здивування сьогоднішнього навіть спокушеного читача: чому саме Воланд виконує волю Іешуа щодо долі Майстра? Але ж у Старому завіті Сатана ще не ворог Бога й людей, як у Новому завіті, а земний адміністратор божественного правосуддя, щось начебто судового виконавця. Дослідження показують, що тут, як і в древній книжності, місце Сатани визначається нерідко як місце управителя миру, тобто речей земних і тимчасових, на противагу тому, хто відає вічним і духовним.
Отже, підбиваючи підсумок сказаному, хочу помітити, що Воланд – фантастичний персонаж. Але коли нам необхідна зустріч із ним, ми завжди знайдемо його в собі. І він завжди підкаже, за яку справу, створена нами, ми зобов’язані нести відповідальність, щоб це зло не росло, не множилося, не перетворилося в глобальну катастрофу.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)