“Енсперимент над людиною” професора Хіггінса (за п’єсою Б. Шоу “Пігмаліон”)
Однією із найпопулярніших п’єс Бернарда Шоу є його драма “Пігмаліон”. Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння – статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання оживив її. У п’єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений – лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти, й, заклавшись із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворили цю вуличну квіткарку
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, має за досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити
“Але якби ви знали, як це цікаво – узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає – знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі”, – каже Хіггінс.
Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко просувалася у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.
Ного цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке “піддослідне кроленятко”, на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об’єктом його дослідження і застосування його методів.
Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.
“Все-таки це була значна подія. Ми здобули блискучу перемогу”, – каже полковник Пікерінг.
Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: “Більше я “виробництвом герцогинь не займаюся”, і ніхто з них – ані професор Хіггінс, ані полковник Пікерінг – не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона – не діаманти, які на деякий час взяли під заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, із якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повертатися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне. Її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?
“На що я придатна, до чого ви мене пристосували?” – каже вона своєму вчителеві. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарних манер, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.
“Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку”, – виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.
А як шкода, шо Елізі – гарній, розумній, талановитій дівчині – немає гідного місця в тогочасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)