Дворняга на крижині (твір-розповідь на морально-етичну тему)

Кінець лютого здивував морозами. Спочатку майже добу йшов сніг, а назавтра ііого наче й не було – розтав. Проте ввечері температура знову різко знизилася. !а кілька днів наша річка вкрилася льодовим панциром. Лід був ледь шорсткий, гак і приваблював ступити легковірну людину на рівну поверхню. Але люди розу­міли підступність льоду. Він був тонкий, і мови не могло бути, щоб перейти річ­ку кригою. А втім, поряд був великий міст. Ми стояли на цьому мості, дивили­ся на ідеальну поверхню крижаного покриву річки і згадували пушкінські рядки: “…и

речка подо льдом блестит…”

– Мабуть, поет припустився помилки, – сказав мій супутник. – Річка не може блищати під кригою. Під нею води не видно. І навіть лід не блищить. Він матовий. А ось вода в промоїні блищатиме. Але живої води ніде немає.

Я мовчки погодився з Микитою: він вчиться в університеті, багато знає. Ось і Пушкіна пригадав.

На лід безстрашно сіла сорока. Звісно, її лід витримає. І раптом на льоду опи­нився дворняга. Спостерігаючи за сорокою, ми навіть не зрозуміли, яким чином собака опинився на льоду. Він почав ганятися за птахом, а той, ніби дражнився, тягнув собаку за собою по річці все далі від

берега.

– Але ж лід тонкий! Куди ж ти побіг, дурненький! – вигукнула якась літня жінка, наче собака міг її чути.

І немов на підтвердження цих слів лід навколо собаки почав трішати. Мить – і він опинився на крижаному острівку, який зрадливо під ним погойдувався. За­гибель собаки була неминуча. Тварина навіть не скиглила, розуміла безнадійність намагання вибратися на безпечне місце.

Хтось із перехожих почав телефонувати по мобільному телефону в службу по рятунку.

– Чекайте на них! Невже заради дворняги хтось приїде? – почули голос тії і самої літньої жінки. – Це ж гроші.

– Це така служба: вона приходить на допомогу всім, – відповів той, хто те лефонував.

– Побачимо, – зітхнула жінка.

Рятівники прибули швидко. За допомогою якихось зручних пристосувань вони визволили собаку з льодового полону і забрали його із собою.

– Навіщо їм було забирати дворнягу? – не розуміли люди.

За два дні все з’ясувалося. У новинах місцевого телебачення повідомили про врятування дворняги, який ледве не загинув на тонкому льоду річки. Рятівники привезли його до своєї частини, нагодували і поставили на забезпечення. Відтепер собака нестиме службу – охоронятиме об’єкт. Усі розуміли, що для цієї роботи дворняга мало підходить. Але всі тепер знали: собака не пропаде. До речі, кличку рятівники йому придумали цікаву: Льодок.






Духовний світ старого сантьяго.
Дворняга на крижині (твір-розповідь на морально-етичну тему)