Духовна і образна сила поезії Рільке
Ми вивчали творчість австрійського поета Райнера Марії Рільке. Його вірші мають філософське спрямування:
По всьому – це. І це кінець надходить.
Та я повинен і осліпши йти.
Чому мене примушуєш доводить,
Що Ти єси, хоч зник для мене Ти?
В його поезії вражає сприйняття ліриком життя, яке настає після смерті, неначе смерть не є реальним кінцем, не є фіналом. Ця думка простежується майже в кожному його вірші. Отже, беручи до уваги його ставлення до людського буття, можна з впевненістю стверджувати, то поетична тематика Рільке доволі
Ах, чи хто-небудь ще нам потрібен?…
… почуваєм себе ми не зовсім, як вдома, в усвідомленім світі…
Цим і доводиться той факт, що дуже багато уваги приділяється внутрішньому буттю людини, її душевним переживанням та онтологічним проблемам, проблемам життя й смерті. І на перший план висувається фатальна, не здатна щезнути самотність кожної окремої людини в цьому абсурдному світі:
Бездомному
Самотній – самоти вже не здолає,
Не спатиме, читатиме, листи,
Писатиме чи вийде в парк брести
Алеями, де листя опадає.
Не раптово автора привабили саме такі, на перший погляд, дещо незвичні образи в його ліриці, і далеко не кожен спроможний такими простими та повсякденними словами відобразити на папері те, що вимальовувалося в його уявленні, спробувати розкрити сенс питань, недосяжних і віддалених для людини, яка жодного разу не цікавилася ними, змусити людину бентежитися й хвилюватись через те, що ми не маємо ні сили, ні будь-якої можливості, щоб розпоряджатися своєю долею, не маємо змоги її змінити, і тут можна наміть провести паралелі, вказати на зв’язок між деякими головними і часто вжитими термінами в поезії Рільке.
Слово та Бог. Поет надає слову таку владу й силу над людським станом, коли воно може як підвищити його моральну га духовну красу, гак і змусити людину боятися тих слів, що можуть образити, принизити і навіть вбити:
Слова убогі і щоденно вжиті,- я їх люблю, непишні ці слова…
або
Я так боюсь всіляких людських слів.
На все у них є ясний рішенець.
іноді стає сумно за Слова, бо втрачають вони цінність для багатьох:
Давно зужиті всі слова.
Так і влада Бога над людськими долями то лагідна, то жорстока, повна
«страшної» справедливості:
Волай, волай!
Можливо, крик долине й приведе
Спаснтеля сюди…
О, Господи, дай кожному його єдину смерть.
Вмирання з кожного життя іде, тут він кохав, творів і горя мав ущерть.
Так само об’єднані поняття життя та смерті, які в жодному разі не відокремлюються, а навпаки, доповнюють і немов продовжують одне одного. Важко точно визначити, що саме приваблює в поезії Рільке.
Мабуть, і цінуємо ми його за те, що таких поетів раніше знищував тоталітарний режим: за «їхню вищість, образність, духовну аристократичність» та вселюдськість. Такі митці завжди були самотніми в цьому світі, вони найкраще розуміли й космічну самотність кожного з нас.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)