Для чого Гулліверові висоний зріст?
Розповідь англійського письменника XVІІІ століття Джонатана Свіфта про Гуллівера написана у формі “мандрів”. Будь-хто, не знаючи, що це за книжка, візьме її для того, щоб почитати про далекі країни, яких ніколи не бачив. Та нічого такого там не знайде! Ця мандрівка – фантастична і філософська.
Корабель, на якому пливе лікар Лемюель Гуллівер, через велику бурю потопає, а Гуллівер опиняється у фантастичній країні Ліліпутії. Фантастичнії! – бо усі люди там такі малі на зріст, що Гуллівер їм здається велетнем. Ліліпути придумали Гулліверові
Для чого ж Свіфт зробив свого Гуллівера велетнем? Мабуть, д, ля того, щоб він зміг опинитися не в гущавині життя, а над ним, зміг бачити більше – а отже, і розуміти більше. Високий зріст Гуллівера допомагає йому розгледіти весь устрій життя у Ліліпутії. Багато хто зі Свіфтових сучасників
Якщо людина зійде на високу гору, вона побачить усе внизу іграшково маленьким. Так і Гуллівер бачить Ліліпугію-Ан. глію. Бачить дріб’язковість життя, безглуздість метушні ліліпутських політиків. Імператорська “величність”, Голбасто Мома – рем Евлам Гурділо Шефін Мелі Елі Г’ю, такий самий ліліпут, тільки “на ніготь” вищий за інших, має таке довге ім’я, яке викликає тільки посмішку. Політичні партії, які нагадують англійських вігів і торі, такі схожі одна на одну, що різняться тільки висотою своїх підборів. Спадкоємець ліліпутського престолу, для того щоб не сваритися з обома партіями, .має носити чоботи із різними підборами – і стає кульгавим! А війна поміж двома релігійними віруваннями з висоти Гулліверойого зросту виглядає як боротьба між “гостроконечниками” і “тупоконечниками” – безглузда суперечка про те, з якого боку розбивати яііце, з гострого чи з тупого.
Безглуздою є і війна Ліліпутії із сусідньою державою – Блефуску, під якою Свіфт мав на увазі Францію. Гуллівер просто забирає військові кораблі Блефуску та приводить їх у Ліліпутію. За таку велику військову перемогу Гуллівера нагороджують, бо вважають його допомогу неоціненною. Але за першої ж нагоди героя вже називають зрадником і він тікає до Блефуску. З гіркою посмішкою Свіфт каже про те, що ніколи не сподівався таких жахливих наслідків від коверзування монархів та міністрів у цій країні із принципами, “зовсім не подібними до європейських”.
Багатьох висновків Свіфт змушує читача доходити самостійно – про державу, н устрій, про звичаї і закони, про людські стосунки. Головний висновок, якого ми доходимо разом зі Свіфтом, дуже простий. Для того, щоб зрозуміти життя, не треба мандрувати. Важливо уявити себе Гуллівером, піднятися над сьогоднішнім днем, його дріб’язковістю. Тоді все стає зрозумілим, як Гулліверові.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)