Чому японці вважають священним самурайський меч? (Твір-дослідження)
“Душею самурая був меч, сенсом життя – смерть, головним життєвим принципом – честь, професією – війна, постійним заняттям – військові мистецтва, відпочинком – витончена словесність і живопис”. Це слова з самурайського епосу.
Меч для японця стоїть навіть попереду життя, честь і. Але чому саме в Японії, як ніде в світі обожнювали цю заточену смугу заліза?
Спробуємо розібратися.
За переказами богиня сонця, Аматерасу, що вважається родоначальницею японської імператорської династії і всього японського народу, послала
1. Ята-но кагами – дзеркало більше пядени;
2. Аме-но муракумо-но цуруги – меч небесних густих хмар, що має ще інше ім’я: Кусанаги-но цуруги – “Меч – коситель трави”;
3. Ясакані-но магатама, – сяюча зігнута яшма.
Ці предмети, і зараз є символами імператорської влади в Японії.
Саме у битві цього внука з демонами за царювання на Землі і виникли. Японські острови.
Коли Нініги-но-мікото переміг демонів,
При імператорові Кейко (71-131 р.) його син Яматодаке-но-мікото був посланий на схід для підкорення східних земель, він зайшов на поклоніння в храм Іce. Там з рук своєї тітки, Яматохиме, верховною жрицею країни, що була у той час, отримав цей священний меч Аме-но, як зброю талісмана в боротьбі, що чекала його, з дикунами. У поході його загін був оточений дикунами, які хотіли спалити воїнів в степовій пожежі, запалили траву з усіх боків, але Яматодаке мечем викосив траву навколо своєї ставки і таким зупинив пожежу. Через це саме факту меч Аме-но муракумо-но цуруги і отримав потім друге власне ім’я: Кусанаги-но цуруги – “Меч, що косить траву”.
Закінчивши підкорення дикунів, Яматодаке прибув в область Оварі і залишив Кусанаги-но цуруги в містечку Ацута, де містичним чином виник храм, що став відомим потім під ім’ям Ацута (але) дзингу, – Ацутаський храм. З тих пір Кусанаги-но цуруги незмінно зберігається в цьому храмі поблизу міста Нагоя, ставши об’єктом культу. Меч був дуже міцно загорнутий і з тих пір вже не відкривався, так що з того часу його ніхто не бачив, очевидно тому, що це звичайний бронзовий або залізний примітивного виготовлення прямий двосічний меч, які властиві були тій далекій старовині.
Далі – більше!
Довгий меч поступово ставав ознакою самурайського стану, приладдя до касти правителів. Катану носили просто як частина одягу, а з малим мечем вакидзаси іноді не розлучалися і уві сні! Час був смутне.
Навіть селяни, яким ніколи не дозволялося носити меч, обожнювали його. Коли в селянській сім’ї народжувався хлопчик, його батьки виходили на дорогу. Зустріти на дорозі військову процесію або просто мандруючого ронина було хорошим знаком. Його просили пройти в будинок і благословити немовляти, неначе це був священик. А самурай приймав запрошення, заходив в будинок і клав меч у колиски немовляти – радості батьків не було межі! Тепер синові у всьому допомагали боги!
Майстер – зброяр, перед тим, як кувати новий меч, купував новий, святковий одяг і декілька днів молився, здійснював обряди вигнання злих духів і постив! Найстрашнішим для майстра звинуваченням було, звинувачення, що його мечі володіли “злою душею”, як у випадку з клинками знаменитого майстра Мурамаса. З письмових джерел відомо, що людиною він був неврівноваженим і запальним. І, хоча якість його клинків була “вища за всяку похвалу”, саме ці клинки вважалися “жадібними до крові” і як би провокували господаря меча вступати в криваві сутички. По указу сегуна з клану Токугава, всі клинки цього майстра повинні були бути знищені під страхом смерті. І ось, самураї, що не мали засобів купити новий меч, просто збивали клеймо майстра, знаючи, що якщо їх застануть за цим заняттям, у них не буде навіть має рацію зробити собі харакірі, їх просто зарубають, як худобину.
Меч клали у колиски немовляти і ложа мертвого самурая як символ пройденого земного Шляху. Меч першим указувався в заповіті, як найбільша сімейна цінність. Втративши меч, самурай повинен був зробити собі харакірі – таку ганьбу не можна було загладити інакше. Меч. Навіть само назва довгого дворучного меча “катана” походить від слова “като” – правити!
Як відомо, історія Японії – це історія воєн з їх незмінними атрибутами – вбивствами, мародерством, грабежами, загалом, великою смутою! До указу диктатора Тоєтомі Хидееси, що увійшов до історії, як “Указу про полювання за мечами” (1588 p.), короткий меч вакидзаси міг носити будь-який повнолітній чоловік, окрім, природно, селянського стану. Токугава, що розбив всіх супротивників, дуже жорстко розділив своїми указами японське суспільство на селянство, ремісників і самураїв, давши останнім дуже великі привілеї, аж до безкарного вбивства простолюдина, якщо на суді буде доведено, що той не надав належної шанобливості самураєві. Прошу запам’ятати цю фразу, до неї ми ще повернемося.
Воїни-самураї відточували свою майстерність в битвах і ось. наступив мир. Сегун (верховний правитель) Токугава об’єднав країну, роззброїв всі стани, окрім самураїв. Що було робити бідному воїнам? Тільки удосконалювати майстерність! І ось гола техніка володіння зброєю – дзюцу за неповних 100 років перетворилися на гармонійні форми пізнання істини – До. “До – шлях пізнання Істини через військове мистецтво” – говорив Рекан-хоси в середині XVІІІ ст.
Та що там самураї! Сам японський характер, чисто японська ввічливість і чемність теж “викована мечем”.
Чому? А тому, що професійний воїн вбивав за нешанобливість одним блискавичним ударом, отже, грубіяни і задираки не жили довго. Мало того
Що до початку XVІІ століття меч міг носити кожен вільний чоловік, часто самураї мандрували під виглядом простолюдинів, а в епоху воюючих провінцій кожен торговець або бродячий артист міг виявитися чудово навченим шпигуном. А в епоху Токугави самураї отримали такі привілеї, що меч без роздумів оголювався навіть при натяку на неввічливість!
Отже, поняття ввічливість і життя в свідомості японців злилися практично воєдино!
І головне, повір’я, що меч – натхненне божество не померло і в наше освічене століття! Скільки японців, та і не тільки японців присвячують свій вільний час пізнанню Істини, формування внутрішнього світу людини і його системи цінностей через фехтування мечем! Навіть назву цьому заняттю придумали особливі сейкендо – Шлях Справжнього Меча.
Ось такий він, священний японський меч, досконала зброя, що пройшла крізь тисячоліття і викликає підсвідомий трепет при одному тільки погляді на нього!
(1 votes, average: 5,00 out of 5)