Home ⇒ 📕Твори з літератури ⇒ Чи варто рано покидати отче гніздо, чи навпаки залишатися з батьками до останього дня?

Чи варто рано покидати отче гніздо, чи навпаки залишатися з батьками до останього дня?

Питання про те, чи варто рано покидати отче гніздо, чи навпаки залишатися з батьками до останього дня, є суперечливим і різноаспектним. Я вважаю, що повинна бути певна свобода і рівновага у стосунках між батьками і дитиною протягом усього життя. Хоч як би батьки не любили свою дитину, вони повинні усвідомлювати, що прийде час коли дитина подорослішає і захоче створити власну сім”ю. Батьки з розумінням повинні постпавитись до цього, а також підтримати і допомогти, а найголовніше, у разі якоїсь невдачі або помилки, прийняти до себе і підтримати.

Зі свого ж боку, сама дитина ніколи не повинна забувати батьківської любові і турботи, рідного дому, і всіляко намагатися частіше навідувати своїх рідних, допомагати їм, віддячуючи за їх тепло і доброту. Саме така гармонія дозволить уникнути багатьох проблем і непорозумінь.
Більш глибоку відповідь на поставлене питання я пропоную віднайти на сторінках драми-феєрії “Лісова пісня”, що вийшла з під пера Лесі Українки. У своєму творі писменниця передала всю тугу за Батьківщиною під час подорожі Кавказом. Образ головної героїні драми-феєрії є багатосимволічним і повчальним. З самого початку твору, Мавка

вчиняє бездумно і необережно, закохуючись у Лукаша, по при всі застереження батька-лісовика. Вона покидає свою домівку-природу і зовсім забуває про свою лісову сім”ю, живучи з коханим. Але проходить деякий час, і Мавка розчаровується у своєму виборі: Лукаш охолов до неї і одружився з Калиною. Тоді вона в розпачі впадає в тяжку тугу і дозволяє “тому, що в скалі сидить” забрати її з цього світу. Постає питання: чи сталась би з Мавкою так доля, якби вона послухала мудрого старого лісовика і залишилась у своїй віковічній домівці-природі, або хоча б була більш слушна до порад свого батька? Напевне ж ні. Тому будь-які події, навіть такі сильні як кохання, ще не є приводом для того, щоб назавжди забувати свій рідний куточок, де на тебе завжди чекають рідні люди.
Ще доречним я вважаю навести приклад з власного життєвого досвіду. З раннього дитинства я пам”ятаю завжди усміхнену і безтурботну сусідку, що жила з матусею, вже на той час похилго віку. Сусідка мала легковажний характер, що часто приносив їй проблеми і зайві турботи. Одного разу я гралась у дворі, коли лише побачила, як вона швидко почала виносити великі валізи з будинку і пакувати їх у машину. З вікна виднілись заплакані очі і сумні уста, які так і залишились на обличчі матері до кінця життя. Проходили місяці, роки, а від сусідки не було жодної звістки. Старенька з кожним днем марніла, і ніби та квітка, засихала, віддаючи всі сльози і молитви за благо і щастя своєї дитини. Вона розповіла нам про те, що її донці запропонували високооплачувану роботу в Росії і та, навіть не слухаючи порад матері, поїхала шукати кращої долі. Минуло ще декілька років – старенька померла. Всі навіть забули про неї і її горе, як нещодавно вночі весь будинок прокинувся від шуму за дверима. Що ви думаєте? На порозі стояла в істеричному стані сусідка і не йняла віри, що старої вже не має. Вона через плач і сльози багато розповідала про те, що за цей час, вона стала успішною жінкою, має багато горошей, але що тепер їй не потрібні ці гроші. Вона зрозуміла, що мама і її домашній добробут, був найбільшим скарбом, що так непомітно висковзнув з її рук і загубився у переплетінні років.
Отже, потрібно завжди пам”ятати, що час не любить жарти і жорстоко карає тих, хто забуваючи про свій дім і покладає своє життя на розсуд долі. Батьківська любов найсвятіша, і всі добре знають, що люди не можуть жити вічно, тому так важливо цінувати те, що маєш, а не жити мріями, а потім каратися за це все життя.