Бездуховність та егоїзм як домінанта родинної трагедії в повісті «Кайдашева сім’я»
З великою майстерністю показав І. С. Нечуй-Левицький життя в селі після реформи 1861 року, викривши причини непорозумінь і сварок у родині Омелька Кайдаша.
Батько був добрим стельмахом і прожив довге і тяжке трудове життя. Своєю власною працею він стягся на господарство, збудував простору хату, яка потонула в старому садку, виростив з дружиною двох синів. Вони живуть не бідно, в них не трапилося ніякого нещастя, вони всі здорові.
Чому ж вони не живуть мирно? Чому виникають сварки в одній сім’ї, а потім баталії тривають між сім’ями?
Давайте
Голова родини – Омелько Кайдаш. Цей великий трудівник на все життя залишився затурканим, забобонним. Він говорив, що «коли у святу п’ятницю поститись, то не втопишся». З цього забобону сміються навіть сини Кайдаша. Батько поступово втрачає авторитет у синів, і однією з причин було те, що Кайдаш – п’яниця. Але ж яке велике горе було в нього?
Дорослі сини не поважали батька, він не був для них авторитетом. У селі споконвіку слово батька було законом, але не в Кайдашів.
Сам Кайдаш набожний, але це не
Дорога в село йшла коло Кайдашевого городу. Вона спускалася з крутого горбка, де часто перекидалися вози, ламалися осі, проте ніхто не брався полагодити дорогу. «Ота мені каторжна гора, потрощила не одного воза!» – скаржився Кайдаш кумові. А той у відповідь радить примусити синів, щоб розкопали шлях, Омелько наказує синам скопати горб, але вони його не послухали. Та й Кайдаш роздумує: «Як ті люди їздили з такої гори і не розкопали і одколи Семигори стоять». Чекають, щоб хтось це зробив. Карпо каже: «Як хтось копирсне, то й я копирсну скільки там разів». Егоїзм і бездуховність тут поруч ідуть.
Боротьба за власність притупила родинні почуття. В гніві Карпо зневажає батьків. Так під час однієї суперечки, хапаючи батька за груди, кричить: «Не лізь, бо задушу, іродова душа!» Він зневажає матір: «Карпо затрусив матір’ю так, що легенький хлів увесь затрусився. Баба голосила, випручалась та навтьоки з двору. Карпо погнався за нею з дрючком». Коли вона вскочила у ставок, то він у воду не поліз. «Не так шкода мені матері, як чобіт!» – гукнув він на березі.
Добрий і лагідний Лаврін, одружившись і прагнучи до власного благополуччя, став грубим у поводженні з батьком. Старший брат для нього в цьому був зразком: «Хіба Карпо вас питається, як їде на поле? А чим же я гірший від Карпа?» Він ніби вже чекає на смерть батька: «Ваша частка – моя частка; ви сьогодні господар, а я завтра». І це той син, про якого мати говорила: «Мого Лавріна, хоч у пазуху сховай». З часу одруження синів для старого Кайдаша настало ще тяжче життя. Він втрачає батьківську владу над синами, вони намагаються загарбати все господарство і по-своєму господарювати. А Карпо потім навіть піднімає руку на батька.
Зневажали сини і матір. Хоч вона їх дуже любила, гордилась ними, але була дуже сварлива і деспотична. Невісток вона не сприймала як дочок, дружин, коханих своїх синів. «Вона довго терлася коло панів і набралась од них трохи панства». Вплив панів зробив виховав у Марусі Кайдашихи зневагу до людей. Для неї невістка залишилась «чужою кісткою». Автор вживає влучне порівняння: «Вона стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду». Тільки тиждень називала «моя дитино», «моє серце», «моя доню». Пізніше ображала її всякими лайливими словами.
Перед сусідами може знеславити Мотрю, перебільшуючи її провини або просто вигадуючи щось від себе. А Мелашку з самого початку не любила, тому що її батьки були бідними. Вона була заводієм усіх сварок у сім’ї, всієї колотнечі. Мотря довгий час змовчувала свекрусі. І лише тоді, коли відчула себе наймичкою почала захищати свою людську гідність, щоб «не заїла свекруха, люта змія, вік молоденький’. Вона стає сварливою і жорстокою людиною, в суперечках із свекрухою не зупиняється ні перед чим.
Ворогуючи з невістками, Кайдашиха щоразу потрапляє водночас і в смішне, і в трагічне становище. Сварки увійшли в її щоденне життя. Отакий приклад мати подавала своїм синам і невісткам. Ніколи не задумувалась, як її поведінка впливає на лад у сім’ї. Ми в неї не бачимо ніякої любові до онуків.
Ображаючи Мотрю, вона кричить і ображає її дітей, своїх онуків: «Твої діти такі злюки„як і ти. Наплодила вовченят, то не пускай їх до моєї діжки». А хіба діти винні, що дорослі не виховані? Де ж любов бабусі до онуків? А в народі кажуть, що онуки дорожчі від дітей. Читачам не жаль Кайдашихи, вони їй не співчувають, коли Мотря вибила їй око, бо сварка, що довела її до каліцтва, була почата Кайдашихою.
На прикладі Кайдашихи показано, як морально занепадає людина в умовах безпросвітної темряви і ворожнечі. В таких умовах не може розцвісти сімейне щастя. Мелашка довго не встрявала в різні родинні конфлікти. Та поступово і вона втягується в сварки і бійки. Разом з усіма вона воює за півня, коня, порося, а зрештою й за грушу і в цих суперечках уже не поступається перед Кайдашами.
У правдивому змалюванні типових картин життя селян і полягає пізнавальне та художнє значення повісті «Кайдашева сім я».
(1 votes, average: 5,00 out of 5)