Автобіографічна основа роману «Сад Гетсиманський»

У романі «Сад Гетсиманський» Іван Багряний розповів про свої поневіряння у радянських тюрмах 1930-х років. Уперше його заарештували в Харкові 1932 року, звинувативши в українському буржуазному націоналізмі.

Під час слідства він поводився впевнено і незалежно. Тоді його запитали:

«Якби ви були на нашому місці, то що зробили б такому злочинцеві, як ви?» «Я б розстріляв,- відповів Багряний і пояснив: – Коли ви дасте мені кілька років, то виховаєте з мене контрреволюціонера. Тож або випустіть, або розстріляйте». Багряного відправили в п’ятилітнє

заслання, відбувати яке він мав у таборах Бамлагу. Але терміну він не добув, бо в 1936 році втік. Певний час письменник переховувався на Далекому Сході. Але не втримавши туги за Україною, він пробирається додому, в рідну Охтирку. Розкошував серед рідні недовго: на четвертий день за доносом сусіди його схопили й відпровадили до Харкова.

Там він просидів два роки і чотири місяці в тюрмі на Холодній горі. Його нещадно катували, намагалися отримати потрібні зізнання.

Саме харківський в’язничний досвід і став основою роману «Сад Гетсиманський». А головний герой Андрій Чумак – це він сам. «Пройшов через усі ступені

розбирання душі, до нього по черзі застосовано всі методи, які здібен був вигадати диявольський геній епохи», – читаємо в романі. Але він не здався, не розколовся, не зрадив ідеалів своєї юності, своєї віри в майбутнє. Чого не йому коштувало, ми дізнаємося з відвертої розповіді письменника.

Варто пригадати логіку опору Андрія Чумака в ув’язненні, де, як запевняв напис на тюремних мурах, «хто не був – той буде, хто був – той не забуде». «Не розраховуйте ні на яке милосердя, бо людина є пшик,- переконує Андрія слідчий Сергєєв.- Ви тут не герой і навіть не людина, а всього лише дірка від бублика».

Придивімось, як боронить себе Андрій. Прямо в вічі своїм мучителям він каже, що не визнає пролетарського правосуддя, здійснюваного палкою і знущанням над людиною, і додає: «і так само не визнаю соціалізму, будованого тюрмою й кулею. Ось цс вкупі і є все моє кредо!» Його обурювала трагічна покора приречених.

Власне, обурював цинічний тріумф усіх костоправів, їхнє безмежне панування над людськими душами. Там, за гратами, головний герой усвідомлює важливу триєдину істину: «Людина – це найвеличніша з усіх істот. Людина – найнещасніша з усіх істот. Людина – найпідліша з усіх істот».

Власним життям Іван Багряний довів, що людина має зберегти почуття власної гідності за будь-яких, навіть найжорстокіших, умов. Усвідомлення духовної й моральної вищості дає право герою «Саду Гетсиманського» відкрито заявити: «Так! До кінця!.. Якщо так, то ворог до кінця! До гробу! До перемоги!!!» Клятви своєї він дотримав.






Образ пузиря.
Автобіографічна основа роману «Сад Гетсиманський»