Андрі? й Самі? йлович Мали? шко
Біографічні даніНародився 2 (14 листопада) в Обухові (нині місто Київської області) в сім’ї шевця.
Старший брат Андрія – Петро Малишко – став своєрідним народним бандитом – Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: “Якби я писав вірші так, як Петро –
Андрій Малишко закінчив семирічку в рідному селі, вчився в медичному технікумі, потім – на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934-1935 роках служив у Червоній армії.
Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті “Комсомолець України”, в “Літературній газеті” та в журналі “Молодий більшовик”.
Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах “Красная Армия”, “За честь Батьківщини”, і в партизанській газеті “За
Після війни працював відповідальним редактором журналу “Дніпро” (1944-1947). Депутат Верховної Ради УРСР 3-го та 4-го скликань. Був членом ВКП (б) (від 1943 року).
В 1960-х роках – голова правління Українського громадського відділення Агентства преси “Новини”.
Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті по вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі.
ТворчістьУ 1930 р. Андрій Малишко надрукував перші вірші в журналах “Молодий більшовик” та “Глобус”.
Упродовж 1935-1940 років видав збірки: “Батьківщина” (1936), “Лірика”, “З книги життя” (1938), “Народження синів” (1939), “Листи червоноармійця Опанаса Байди”, “Березень”, “Зоревідні”, “Жайворонки” (усі – 1940). У цей же період написав поеми “Трипілля” (надруковано лише уривки), “Ярина”, “Кармалюк”, “Дума про козака Данила”.
У 1941 – 1944 pp. поет служив військовим кореспондентом де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: “До бою вставайте!” (1941), “Україно моя!” (1942, виходила двічі), “Понад пожари” (1942), “Слово о полку” (1943), “Битва” (1943), “Полонянка” (1944), “Ярославна” (1946). Героїко-трагічний пафос циклу з п’яти віршів “Україно моя!”, написаного 1941 p., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. “Україно моя!” – одне з найяскравіших поетичних явищ років війни.
Андрій МалишкоЗа поему “Прометей” Малишко отримав у 1947 р. Сталінську премію. У 1950 р. з’явилась збірка “За синім морем”, написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури. Наступного року він отримав за неї Сталінську премію.
Новий і чи не найпродуктивніший етап у творчості поета починається із середини 50-х pp. У збірці “Що записано мною” (1956) містяться тексти відомих пісень: “Знову цвітуть каштани”, “Пісня про Київ”, “Як на дальнім небосхилі”; у збірці “Серце моєї матері” (1959) – “Пісня про рушник”, “Ми підем, де трави похилі”; у збірці “Полудень віку” (1960) – “Вчителька” тощо. У їх озвученні поету допомагали такі музичні корифеї, як брати Георгій і Платон Майбороди, Лев Ревуцький, Пилип Козицький, Михайло Вериківський, Андрій Штогаренко, Сергій Козак, Олександр Білаш.
Протягом 1961-1970 років вийшли збірки “Листи на світанні” (1961), “Прозорість” (1962), “Дорога під яворами” (1964), “Рута” (1966), “Синій літопис” (1968), “Серпень душі моєї” (1970).
Кінематографічні роботиНаписав тексти пісень до фільмів: “Макар Нечай” (1940), “Богдан Хмельницький” (1941), “Роки молодії” (1942), “Щедре літо” (1950), “Долина синіх скель” (1956), “Лілея”, “Таврія” (1959), “Чорноморочка” (1960), “Абітурієнтка” (1973).
Автор сценаріїв кінокартин: “Навіки з російським народом” (1954), “Квітуча Україна” (1961), “Ми з України” (1962).
Йому присвячено науково-популярну стрічку “Андрій Малишко” (1969).
Премії та нагороди1947 – Сталінська премія за збірку “Лірика” та поему “Прометей”.
1951 – Сталінська премія за збірку “За синім морем”.
1964 – Шевченківська премія за збірку “Далекі орбіти”.
1969 – Державна премія СРСР за збірку “Дорога під яворами”.
Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, орденом “Знак Пошани”, а також медалями[2].
Пам’ятьІм’ям Андрія Малишка в 1971 році названо вулицю в Дніпровському районі Києва. Також є вулиці в Богуславі, Борисполі, Горлівці, Донецьку, Ковелі, Коломиї, Коростені, Луганську, Обухові, Смілі, Тернопілі.
На могилі Андрія Малишка, на Байковому кладовищі у 1973 році було встановлено надгробний пам’ятник з мармуру, роботи скульптора Галини Кальченко[3].
На фасаді будинку Роліту, де мешкав поет, в 1973 році встановлено бронзову меморіальну дошку (скульптор І. В. Макогон)[4].
У 1991 році в Обухові в будинку, де народився поет, відкрито музей.
Про А. Малишка у 1983 році на кіностудії “Укртелефільм” знято документальний фільм “Андрій Малишко” (оператори – П. Щириця, Т. Щепанкевич).
31 жовтня 2003 року Національний банк України випустив в обіг 2-гривневу пам’ятну монету присвячену Андрію Малишку[5].
Меморіальна дошка Малишку на будинку письменників Роліт у Києві
Пам’ятник на Байковому кладовищі
Хата, де народився поет (Обухів), нині музей-садиба
Ремінісценція Андрія Малишка на тему рідної мови
(1 votes, average: 5,00 out of 5)